ВСТУП

У наш час широке розповсюдження отримали системи реального часу (СРЧ). Вони є основою для побудови систем, що дозволяють вирішувати безліч завдань, основними з яких є:

Автоматизація управління технологічними процесами;

Автоматизація наукових досліджень;

Автоматизація управління рухомими обєктами.

У більшості випадків СРЧ створюються для галузей, де використовуються складні технологічні процеси зі складною організацією системи в цілому. Тому для таких систем необхідно , щоб усі процеси контролювалися у темпі реального часу. Надійність та передбачуваність таких комплексів є необхідними умовами для СРЧ. Обчислювальні системи реального часу допомагають у галузях, де контроль та керування процесів людиною є неможливим або важким завданням.

Сукупність функцій будь-якої обчислювальної системи базується на особливостях вирішуємих завдань та структурних особливостях апаратної та програмної середовищ.

Особливості побудови керуючих обчислювальних систем залежать від особливостей побудови зовнішніх компонент (ЗК). Процес вирішення єдиного завдання має враховувати особливості поводження процесів у зовнішніх компонентах. У свою чергу структура та функції ЗК визначаються за областю використання самої СРЧ. У залежності від особливостей процесів та структури зовнішніх компонент проектується схемотехніка апаратних вузлів та забезпечується взаємодія за допомогою інтерфейсу з зовнішньою компонентою.