Теорії креативності у вітчизняній психології

Багато дослідників зводять проблему людських потреб до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією і рисами. Інтелектуальна обдарованість виступає у якості необхідного, але недостатньо умови творчої активності особистості. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси (Д. Б. Богоявленська, В.Д. Шадриков та інші).

Л.І. Шрагіна інтегративним показником креативності вважала здатність до конструювання метафори. Потреба у метафорі виникає найчастіше тоді, коли мислення у пошуках рішення виникла проблеми не має готових засобів для типового рішення чи заздалегідь відомого однозначної відповіді: "Процес метафоризації завжди пов’язан з наявністю певної проблемної когнітивно-номинативної ситуації із багатьма змінними факторами." [20, стр.121] Мета метафоричної творчості - рішення за допомогою метафор проблемно-когнітивних "мовних" і познавчих ситуацій, що дозволяє розглядати конструювання метафори як творчий процес. Процес метафоризації, спираючись на уяву, за допомогою оригінального і незалежного мислення формує образи і сенси, у реальності не існуючі, а, отже, при рішенні "образної" чи "смислової" проблеми є інтелектуальною творчою діяльністю. [18,24]

У дослідженні А. Грушки і Э. Нечки вивчався взаємозв’язок між креативністю та асоціативними процесами пам’яті. Було виявлено, що більш креативні люди у порівнянні з менш креативними 1) більш схильні приймати близькі асоціації, якщо другому слову пари передує позитивний чи нейтральний (що не характеризується семантичним відношенням до стимулу) прайм; 2) більш схильні приймати віддалені асоціації, якщо другому слову передує позитивний (семантично пов’язаний) чи нейтральний (особливо безглуздий) прайм; 3) характеризуються більшою тривалістю асоціювання. Таким чином, більш креативні досліджені люди відрізнялися більшою сприятливістю до праймінгу, у т.ч. нейтральному, і більшою тривалістю реагування. [8,17]

В. Н. Козленко розглядає креативність як потребу в дослідницькій діяльності, котра є у кожної людини з народження і проявляється у формі рефлексу: «що з цим можна робити?». Креативність розглядається як відносно незалежний фактор обдарованості.

Креативність – це здатність до оригінальної, але й водночас затребуваної роботи: до чогось такого, про що інші і не думали, але що приносить певну користь. Креативна діяльність не слідує встановленим правилам, а зводить воєдино розрізнені ідеї. Крім цього, вона зазвичай потребує напруженої праці і подолання перешкод на шляху до кінцевого продукту. [12]

С. І. Макшанов і Н. Ю. Хрящева визначають креативність як здатність до конструктивного, нестандартного мислення і поведінки, а також усвідомлення і розвиток власного досвіду. Н. Ю. Хрящева зазначає, що креативність проявляється у багатій уяві, почутті гумору, схильності до високих естетичних цінностей, вмінні деталізувати образи проблеми. Суттєвими умовами актуалізації цій здібності є самовладання і впевненість у собі. Відзначається і здатність до нестандартної поведінки, а також усвідомлення і розвиток свого досвіду. В. Г. Каменская і И. Е. Мельникова розуміють креативність як особистісні якості творчо обдарованої людини, пов’язані зі створенням нових матеріальних та досконалих продуктів. [9]

М. А. Холодна зазначає, що креативність розглядається у вузькому і широкому значенні. Креативність у вузькому значенні – це дивергентне мислення (точніше, операції дивергентної продуктивності, за Дж. Гілфордом), відмінною особливістю якого є готовність висунути багато в рівній ступені ідей відносно одного й того ж об’єкта. Креативність у широкому значенні слова – це творчі інтелектуальні здібності, у тому числі здібність приносити щось нове у досвід (Ф. Баррон), здатність породжувати геніальні ідеї в умовах рішення і постановки нових проблем (М. Валлах), здатність усвідомлювати пропуски і протиріччя, а також формулювати гіпотези відносно недостаючих елементів ситуації (Е. Торренс), здатність відмовлюватися від стереотипних засобів мислення (Дж. Гилфорд). [20]

Т. А. Баришева і Ю. А. Жигалов теоретичну модель структури креативності, як системного (багаторівневого, багатомірного), психічного утворення, представляють собі наступним чином. Креативність включає сім симптомокомплексів: мотиваційний, емоційний, інтелектуальний, естетичний, екзистенціальний, комунікативній, компетентнісний. Кожен з цих симптомокомплексів є підсистемою креативності і включає ряд психологічних параметрів (субелементів). [3]

Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно-нестимульований активність, яка виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системоутворюючого фактора творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральне утворення, властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальна взаємодія інтелектуальних та мотиваційних компонентів системи в їх єдності і забезпечує здатність особистості до ситуативно нестимульований продуктивної діяльності. [3,4,6]

В емпіричних дослідженнях прояву творчої активності (Л. Б. Єрмолаєва-Томіна) була виявлена вибірковість її прояви в залежності від форм, змісту завдання, від його труднощі і провокації на самостійність рішення. При спробі виділити «креативогенні» риси характеру, порівнюючи дві групи з високим і низьким рівнями творчої активності, виявилося, що перша група показала значно вищу варіативність і неповторність у поєднанні індивідуальних особистісних якостей, ніж друга. При дослідженні когнітивних процесів обох груп випробовуваних була виявлена більш висока перцептивна активність у осіб з більш високою творчою активністю.

Оптимальним для розвитку творчого мислення є, з одного боку, конкретність і повнота сприйняття, а з іншого - бачення можливих трансформацій об'єкта та внесення творчого початку в сам акт сприйняття. У результаті комплексних досліджень не вдалося виявити «генеральний» чинник, що визначає ступінь творчої активності. [6]

Л.С. Виготський досліджуючи психологію творчості, вказує на необхідність прояву і розвитку здатності до створення нового, все одно, чи буде це створене який-небудь річчю зовнішнього світу або відомим настроєм розуму чи почуття. [5]

Я. А. Пономарьов зазначає, що до повноцінної творчої діяльності може лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє йому асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань у тій чи іншій галузі діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також затребувати особистісні якості, без яких неможливо справжня творчість. [19]

Я. А. Пономарьов, застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей - закон ЕУС (етапи, рівні, ступені): в розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються в структурні рівні його організації і виступають як функціональні щаблі рішення творчих завдань. Системний фактор тут - здатність діяти «в умі» (СДУ), обумовлена високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості - єдність інтуїтивного і логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) - творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) - його виявлення.

Таким чином, теорія творчості Я. О. Пономарьова дозволяє виділити наступні важливі якості, що сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини. [19, 20]

Таким чином, прояв творчої активності людини не пов'язана з соціальними умовами його виховання, не має жорсткої психофізіологічної детермінації і не відображається в типовості особистісних проявів. Єдиними загальними рисами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність та емоційна гнучкість.