5.1.8 Перелік посилань

Список використаних джерел (перелік посилань) містить в собі бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків у кінці тексту пояснювальної записки, починаючи з нової сторінки. Список використаних джерел повинний бути однотипне оформлений згідно чинного державного стандарту [10]. Список використаних джерел треба розміщувати одним із таких способів:

• у порядку появи посилань у тексті [3];

• в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

• у хронологічному порядку.

Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання).

До основних елементів бібліографічного опису належить інформація про автора (чи авторів), назву твору, вид видання (перевидання чи переклад), місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації. У бібліографічному описі використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами. Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (.–), який допускається заміняти знаком крапка (.).

Дані про автора. Ініціали осіб, на чиї праці посилаються, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпаки - на першому місці ставлять прізвище. Ця вимога стосується і опису іноземними мовами. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами. Якщо це робота двох або трьох авторів, то можна подавати прізвище та ініціали лише першого автора і додавати слова „та ін.»(„et al.”).

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авторів, індивідуальних чи колективних (назва організації) подають після назви через косу лінію (/). У цьому випадку ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна зазначити перших трьох, додаючи слова „та ін.»Можна навести прізвища всіх авторів, якщо прізвище важливого автора стоїть на п’ятому чи дальшому місці.

Дані про наукові ступені, вчені звання, титули, посаду, місце праці, які наводять на титульних сторінках книг, в описі опускають.

Дані про назву та вид видання. Назву роботи наводять так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано другу назву - відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи, то їх наводять в описі, відокремивши від основної назви двокрапкою (:). Другу назву не скорочують.

Після назви уточнюють відомості про видання. Наприклад, „Навч.посібник”, „Підручник”, „Довідник”, „Зб.статей”, „Зб.наук. праць”, „У 3-х т.»тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку. Слова в уточненні дозволено скорочувати відповідно до чинних стандартів.

Дані про переклад. Після назви через одну косу лінію вказують дані про переклад. Наприклад, „Пер. з англ.”, „Пер.з англ. С.Панчишина”. Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою і перелічують авторів.

Дані про перевидання. Дані про перевидання й опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подають після даних про автора (-ів) і виділяють з обох боків тире. Порядковий номер видання подають завжди спочатку, позначаючи арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. До цифри додають через дефіс закінчення (-ге, -тє, -те, -ме). Наприклад, „3-тє вид., перероб. і доп.”.

Вихідні дані видання. Після інформації про автора, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу. Першим елементом вихідних даних є місце видання, яке наводять повністю у називному відмінку. Дозволено подавати скорочено лише назви столиць (чи інших великих міст). Наприклад, „Львів”, „Харків”, проте „К.”, „М.”, „Спб”, „N.Y.»Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою. Якщо одна з двох назв міст не скорочується, тоді зазначають повну назву обох. Наприклад, „М.; Спб.”, „Київ; Львів”. Але „К.; Львів»– неприпустимо.

Зазначивши місце видання, ставлять двокрапку. Далі подають назву видавництва коротко, без лапок, опускаючи слово „видавництво”. Якщо книгу видали два видавництва, то в описі зазначають обидва. Наприклад, „К.: Основи”, „Львів: Просвіта”, „Вид-во Львів. ун-ту”, „Львів: Світ; Київ: Либідь”, „К.: Либідь: Основи”.

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то наводять перше зі словами „та ін.»або „etc.»Після назви видавництва ставлять кому (,) і подають рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово “рік”, а також місяць і число не наводять. Наприклад, „Львів: Каменяр, 2000”.

Дані про обсяг публікацій. У бібліографічному описі книги подають об’єм монографії. Наприклад, „483 с.”. У бібліографічному описі статей подають сторінки, на яких надрукована ця стаття. Наприклад, „С.34-63.”

Бібліографічний опис статті має вигляд:

Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є ця стаття .– Місце видання: Видавництво, рік видання. – Сторінки, на яких надрукована стаття.

Подання інформації про автора, назву статті, про книгу, в якій є ця стаття, вихідні дані видання наводять згідно правил бібліографічного опису наданих вище. Бібліографічні посилання і списки стереотипних і перекладних видань допустимо наводити у тому вигляді, як вони є в оригіналі. Назви періодичних видань (журналів, вісників, бюлетенів, збірників, серійних видань) наводять у вигляді загальноприйнятих скорочень чи абревіатури, які є достатніми для ідентифікації видань.

Бібліографічний опис джерел, опублікованих у всесвітній комп’ютерній мережі, Internet (WoгId Wide Web).

Посилання на електронні джерела остаточно ненормоване. Практикують такі стилі цитувань: MLA, APA тa ISO. ISO – це стандарт ISO 690-2, прийнятий Міжнародною організацією стандартизації, який передбачає опис джерела відповідно до вимог ГОСТу 7.1-84. Після опису в [ ] зазначають (після слова Цum. aбo Cited) дату відвідування Internet-сторінки. Потім зазначають: Доступний з: або Available from: i в < > адресу сторінки.