Етапи розвитку інформаційних технологій

Розвиток інформаційних технологій. До другої половини 19 століття основу інформаційних технологій складали перо, чорнильниця та бухгалтерська книга. Комунікація (зв'язок) здійснювався шляхом направлення пакетів (депеш). Продуктивність інформаційної обробки була вкрай низькою, кожен лист копіювався окремо вручну, крім рахунків, не було іншої інформації для прийняття рішень.

Історія розвитку інформаційних технологій.

На зміну «ручній» інформаційній технології в кінці 19 століття прийшла «механічна». Винахід друкарської машинки, телефону, диктофона, модернізація системи суспільної пошти - все це послужило базою для принципових змін у технології обробки інформації і, як наслідок, у продуктивності роботи. По суті «механічна» технологія проклала дорогу до формування організаційної структури існуючих установ.

Розвиток інформаційних технологій в 40-60-х роках 20 століття

40 - 60-і р. 20 століття характеризуються появою «електричної» технології, заснованої на використанні електричних друкарських машинок зі знімними елементами, копіювальних машин на звичайному папері, портативних диктофонів. Вони поліпшили засновницьку діяльність за рахунок підвищення якості, кількості та швидкості обробки документів.

Поява в другій половині 60-х років високопродуктивних ЕОМ на периферії засновницької діяльності (в обчислювальних центрах) дозволило акцентувати увагу в інформаційній технології не на обробку форми, а на обробку змісту інформації. Це було початком формування "електронної", або "комп'ютерної" технології. Як відомо сучасна інформаційна технологія управління повинна містити як мінімум 3 найважливіших компонента обробки інформації: облік, аналіз і прийняття рішень. Ці компоненти реалізуються в «в'язкому» середовищі - паперовому «морі» документів, що стає з кожним роком все більше неосяжним.

Сформовані в 60-х роках концепції застосування автоматизованих систем управління (АСУ) не завжди і не повною мірою відповідають завданню вдосконалення управління та оптимальної реалізації компонентів інформаційної технології, методологічно ці концепції нерідко спираються на уявлення про необмежені можливості "кнопкової" інформаційної технології при безперервному нарощуванні обчислювальної потужності систем АСУ в застосуванні найбільш загальних імітаційних моделей, які в ряді випадків далекі від реального механізму оперативного управління.

Назва "автоматизована система управління" не зовсім коректно відображає функції, які такі системи виконують, точніше було б «автоматизовані системи забезпечення управління» (АСЗУ), бо в існуючих АСУ, поняття «система» не включає вирішальнї ланки управління - користувача. Ігнорування цієї принципової обставини, призвело до того, що розширення мережі АСУ та підвищення потужності їх обчислювальних засобів забезпечили завдяки великим масивам первинних даних поліпшення в основному облікових функцій управління (довідкових, статистичних. Однак облікові функції відображають тільки минулий стан об'єкта управління і не дозволяють оцінити перспективи його розвитку тобто володіють низьким дінамізмом. В інших компонентах технології управління нарощування потужності АСУ не дало відчутного ефекту. Відсутність розвинених комунікаційних зв'язків робочих місць користувача з центральною ЕОМ, характерний для більшості АСУ пакетний режим обробки даних, низький рівень аналогової підтримки - все це фактично не забезпечує високої якості аналізу користувачами даних статистичної звітності та всього інтерактивного рівня аналітичної роботи. Тим самим ефективність АСУ на нижніх щаблях управлінської драбини, тобто саме там, де формуються інформаційні потоки, істотно падає внаслідок значної надлишковості інформації, що надходить за відсутності коштів агрегування даних. Саме з цієї причини, не дивлячись на введення додаткової системи АСУ, з кожним роком зростає кількість працівників, зайнятих обліковими функціями: на сьогоднішній день шосту частину всіх працівників апарату управління состовляет обліково-бухгалтерський персонал.

Розвиток інформаційних технологій з 70-х років

Починаючи з 70-х років сформувалася тенденція перенесення центру ваги розвитку АСУ на фундаментальні компоненти інформаційних технологій (особливо на аналітичну роботу) з максимальним застосуванням людино-машинних процедур. Проте як і раніше вся ця робота проводилася на потужних ЕОМ, розміщених централізовано в обчислювальних центрах. При цьому в основу побудови подібних АСУ покладена гіпотеза, згідно з якою задачі аналізу та прийняття рішень відносилися до класу формалізованих, таких що піддаються математичному моделюванню. Передбачалося, що такі АСУ повинні підвищити якість, повноту, достовірність та своєчасність інформаційного забезпечення осіб, які приймають рішення, ефективність роботи яких буде зростати завдяки збільшення числа аналізованих задач.

Проте впровадження подібних систем дало досить протверезні результати. Виявилося, що застосовувані економіко-математичні моделі мають обмежені можливості практичного використання: аналітична робота і процес прийняття рішень відбуваються у відриві від реальної ситуації і не підкріплюються інформаційним процесом формування. Для кожної нової задачі потрібна нова модель, а оскільки модель створювалася фахівцями з економіко-математичних методів, а не користувачем, то процес прийняття рішень відбувається як би не в реальному часі і втрачається творчий вклад самого користувача, особливо при вирішенні нетипових управлінських завдань. При цьому обчислювальний потенціал управління, зосереджений в обчислювальних центрах, знаходиться у відриві від інших засобів і технологій обробки інформації внаслідок не ефективної роботи нижніх ступенів і необхідності безперервних конверсій інформації. Це так само знижує ефективність інформаційної технології при вирішенні задач на верхніх щаблях управлінської драбини. До того ж для сформованої в АСУ організаційної структури технічних засобів характерний низький коефіцієнт їх використання, значні строки (не завжди виконуються) проектування автоматизованих систем і не висока їх рентабельність через слабкий вплив результатів автоматизації на ефективність управління.

Сучасний розвиток інформаційних технологій

З появою персональних комп'ютерів на «гребені мікропроцесорної революції» відбувається принципова модернізація ідеї АСУ: від обчислювальних центрів і централізації управління, до розподіленого обчислювального потенціалу, підвищення однорідності технології обробки інформації та децентралізації управління. Такий підхід знайшов своє втілення в системах підтримки прийняття рішень (СППР) та експертних системах (ЕС), які характеризують новий етап історії комп'ютеризації технології організаційного управління по суті - етап персоналізації АСУ. Системність - основна ознака СППР і визнання того, що найпотужніша ЕОМ не може замінити людину. У даному випадку мова йде про структурну людино-машинну одиницю управління, яка оптимізується у процесах роботи: можливості ЕОМ розширюються за рахунок структуризації користувачем вирішуваних завдань і поповнення її бази знань, а можливості користувача - за рахунок автоматизації тих задач, які раніше було недоцільно переносити на ЕОМ з економічних чи технічних міркувань. Стає можливим аналізувати наслідки різних рішень і отримувати відповіді на питання типу: «що буде, якщо ...?», не витрачаючи часу на трудомісткий процес програмування.(Тут ви можете прочитати про Нові інформаційні технології навчання).

Найважливіший аспект впровадження СППР і ЕС є раціоналізація повсякденної діяльності працівників управління. В результаті їх впровадження на нижніх щаблях управління суттєво зміцнюється весь фундамент управління, зменшується навантаження на централізовані обчислювальні системи та верхні щаблі управління, що дозволяє зосередити в них питання вирішення великих довгострокових стратегічних завдань. Природно, що комп'ютерна технологія СППР повинна використовувати не тільки персональні комп'ютери, а й інші сучасні засоби обробки інформації. Перегляньте статтю Нові інформаційні технології в освіті.

Концепція СППР потребує перегляду існуючих підходів до управління трудовими процесами в установі. По суті, на базі СППР формується нова людино-машинна трудова одиниця з кваліфікацією праці, її нормуванням та оплатою. Вона акумулює знання та вміння конкретної людини (користувача СППР) з інтегрованими знаннями та вміннями, закладеними в ПЕОМ.