1.2 Законодавча та нормативно-правова база щодо надання полуг мобільного зв’язку

Дослідження ринку послуг зв’язку з якісно нових позицій дозволить уникнути потенційно можливих проблем у його діяльності та сприятиме створенню повноцінної здорової бази для подальшого розвитку. Виокремлення ринку послуг зв’язку обґрунтовується ще і тим, що технології, які є його основою, без сумнівів розвиватимуться і надалі (зокрема IP-телефонія, складовою частиною якої є спеціальні програми типу Skype, якими користується все більше людей і популярність яких зростатиме з розвитком Інтернету), причому цей розвиток відбуватиметься дедалі швидше і скоро такий масштабний сегмент буде неможливо контролювати і регулювати, якщо не створити для цього відповідні передумови.

Отже, по-перше, зв′язок не можна у повній мірі вважати тільки складовою інформації. Для демонстрації цього звернемось до законодавства. Згідно статті 12 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2658-XII зі змінами і доповненнями «…інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі…інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави» [6]. І перше і друге визначення не у повній мірі відображає сутність зв’язку, адже послуги зв’язку – це послуги поштового,

телефонного, телеграфного, мобільного, спеціального, ІР-телефонії тощо, які надаються суб’єктами ринку зв’язку з метою задоволення потреб споживачів, а вже потім можуть містити (а можуть і ні) оголошення публічних відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. На нашу думку, інформаційні послуги і послуги зв’язку відрізняються між собою такими основними рисами:

1) на ринку інформаційних послуг інформація виступає товаром на відміну від ринку послуг зв’язку, де товаром є отримання самої можливості зв’язку;

2) зв′язок не завжди пов’язаний з інформацією у визначеному законодавством вигляді, хоча може містити окремі її складові;

3) зв′язок здійснюється безпосередньо з об’єктом і часто передбачає спілкування (або листування); подання інформації спілкування не передбачає.

По-друге, законодавство щодо ринку інформаційних послуг не регламентує функціонування ринку послуг зв’язку. Основними правовими регуляторами у сфері інформаційних послуг є Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 05.07.1994 №80/94-ВР та Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993 № 3322-XII. Положення цих законів хоча і супроводжуються регулярними змінами і доповненнями, все ж є дещо застарілими для адекватного врегулювання усіх сегментів ринку інформаційних послуг за ринкових умов. При цьому законодавство у сфері зв’язку сьогодні має такий вигляд, що свідчить про потенційну готовність виокремлення зазначеного ринку зі складу ринку інформаційних послуг. Нормативно-правова база у сфері зв’язку складається із Законів України «Про телекомунікації», «Про поштовий зв'язок», «Про радіочастотний ресурс України» та підзаконних нормативно-правових актів. З метою вдосконалення законодавства у галузі зв'язку, створення умов для задоволення попиту споживачів у сучасних та якісних телекомунікаційних послугах, приведення законодавства України у сфері телекомунікацій у відповідність до законодавства Європейського Союзу розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання в галузі зв'язку».

Крім того, на виконання “Плану заходів щодо реалізації у 2011 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” (розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 № 790-р) та з урахуванням світового досвіду, Національною комісією з питань регулювання зв'язку (НКРЗ) розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про телекомунікації» з метою аналізу ринків телекомунікаційних послуг, розробки критеріїв визначення операторів з істотною ринковою перевагою на ринках телекомунікаційних послуг та доповнення повноваження НКРЗ щодо можливості накладення на таких операторів регуляторних зобов'язань, а також розмежування повноважень між органом регулювання у сфері телекомунікацій та Антимонопольним комітетом України щодо проведення досліджень ринків. Окрім цього, було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про поштовий зв'язок» (для врегулювання питання здійснення державного нагляду в галузі поштового зв'язку) [7]. По-третє, об’єктивна необхідність відокремлення ринку послуг зв’язку від ринку телевізійних та радіо послуг виявляється в тому, що ці ринки передбачають надання саме інформаційних послуг.

Поділ ринків на внутрішній і зовнішній (локальний, регіональний, світовий і т.п.) для кожного ринку послуг означає наявність своїх установ-регуляторів ринків, власну законодавчу базу, суб’єктів, набір традиційних та спеціалізованих послуг та особливості їх надання, відмінності у менталітеті споживачів, ціновій політиці тощо. Критеріїв поділу на внутрішній і зовнішній ринки може бути багато, і всі вони матимуть вагу для учасників відповідного ринку окрім ринку послуг зв’язку. Внутрішній (український) та зовнішній (світовий) ринок послуг зв’язку не підпадають під вплив зазначених критеріїв, й якщо вони і існують для суб’єктів ринку та споживачів послуг зв’язку, то їх роль зовсім інша, а вплив не відображається ні на ціновій політиці ні на співвідношенні попиту-пропозиції послуг. Проблема кордонів між країнами, яка для інших ринків послуг виявляється у законодавчих особливостях та обмеженнях, для ринку послуг зв’язку існує неявно і, на нашу думку, стосується тільки кількох видів, зокрема: спеціального і фельдзв’язку, передачі і прийому телевізійних та радіопрограм, а також радіозв’язку. Телефонний та мобільний зв’язок пов’язаний із задоволенням особистої потреби для населення – потреби у спілкуванні, що є першочерговим завданням для ринку послуг зв’язку у всьому світі без будь-яких кордонів. Єдиний чинник, який може вважатися умовно обмежуючим в цьому відношенні – вартість самої послуги, визначеної компанією-продавцем, яка при перетині кордону може зростати, а може бути і безкоштовною (програма типу Skype).