2.2. Основні поняття технології Інтернет

Основними компонентами Інтернету є веб-сервери і веб-клієнти (браузери). На жорсткому диску сервера може знаходитися безліч вебсайтів або FTP (File Transfer Protocol) каталогів з унікальними адресами URL (Universal Resource Locator). Дані між клієнтом і сервером передаються за допомогою протоколу HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) або FTP. Маршрутизація (передача в потрібному напрямі) даних в Інтернеті здійснюється за допомогою 32-бітової адресації IP (Internet Protocol). Веб-сторінки створюються за допомогою мови розмітки документів HTML (Hyper Text Markup Language) або його розширеної версії XML (extensible Markup Language), а також WML (Wireless Markup Language), який використовується для мобільних телефонів, смартфонів, записників PDA (Personal Digital Assistant), що працюють з Інтернет через протокол WAP (Wireless Applications Protocol).

Зв'язок між клієнтами і серверами Інтернету виконується через телефонні канали зв'язку, які можуть бути дротяними, оптоволоконними або радіо (зокрема стільниковими). Аналогові канали зв'язку зазвичай мають швидкість передачі інформації не більше 56 кбіт/с, тому використовують цифровий зв'язок ISDN (Integrated System Digital Network) із швидкістю передачі до 128 кбіт/с і DSL (Digital Subscriber Lines) із швидкістю передачі до 8 Мбіт/с. Різновидами DSL є асиметричний цифровий канал ADSL (Asymmetric DSL), в якому дані в одному напрямі (абонентові) передаються з швидкістю до 8 Мбіт/с, а у зворотному напрямі — до 1 Мбіт/с. Іншими модифікаціями DSL є ADSL2+, SHDSL, RDSL, VDSL, що надають різні можливості абонентам. Загальним позначенням різних модифікацій DSL каналів є xDSL.

Безпровідний доступ в Інтернет можна забезпечити за допомогою стільникових модемів GSM (Global System for Mobile communications), безпровідного Ethernet, званого ще WLAN (Wireless LAN), або Wi-Fi (Wireless Fidelity), устаткування Bluetooth, ZigBee, WiMax, інфрачервоного порту комп'ютера або супутникового зв'язку.

Супутниковий Інтернет забезпечує односторонній зв'язок (прийом інформації від супутника) з дуже високою швидкістю (до 48 Мбіт/с). При цьому передача інформації забезпечується будь-якими іншими видами зв'язку.

Доступ по каналах стільникового зв'язку виконується за допомогою системи пакетної передачі даних GPRS (General Packet Radio Service). Система GPRS забезпечує швидкість передачі в середньому близько 20 кбіт/с (теоретична межа складає 171,2 кбіт/с) і оптимально пристосована для переривистого трафіку, характерного для мереж Інтернет/Інтранет. Вона забезпечує пакетну комутацію на всьому протязі каналу зв'язку, істотно знижуючи вартість зв'язку в мережах стандарту GSM. З'єднання в системі GPRS встановлюється практично миттєво, і вона підтримує всі найпоширеніші мережеві протоколи передачі даних, зокрема Інтернет-протокол IP. Важливою перевагою GPRS в порівнянні з голосовими каналами стільникового зв'язку є те, що плата береться за не час з'єднання, а за об'єм переданої інформації. У стільникових телефонах основною сферою застосування GPRS є проглядання WAP-сторінок. Також можливе відсилання SMS (Short Message Service) через мережу GPRS. При підключенні GSM модему в режимі GPRS до комп'ютера можна виходити в Інтернет, при цьому Інтернет-провайдером є оператор стільникового зв'язку.

Удосконаленням GPRS є система EDGE (Enhanced Data rates for Global Evolution), що дозволяє забезпечити передачу даних з швидкістю до 474 кбіт/с. Реально досяжна середня швидкість передачі даних складає 100... 120 кбіт/с, з піковими значеннями до 230 кбіт/с.