logo
ФО В ртуальн

4. Дистанційне навчання як вид віртуальної реальності Зв’язок віртуальності з комунікативністю

Бурхливий розвиток комп’ютерів на сучасному етапі розвитку суспільства породив таке поняття як “віртуальність”, спробуємо проаналізувати як дане поняття пов’язане з існуванням та розвитком суспільства.

На сьогоднішній день категорія існування людини в соціумі передбачає наявність комп’ютерної грамотності й можливість її застосувати, тобто людина повинна вміти працювати з комп’ютером та мати вільний доступ до нього. Електронна культура, оточуюча людину скрізь та в кожну хвилину її існування, породжує віртуальний простір та віртуальний час.

Віртуальний час - це час, якого не існує в “реальності”. Чи є відповіддю на те як ти провів час фраза: “Я був у віртуальному просторі”? Постає запитання: “Чи провела людина там свій реальний час, чи – віртуальний?” Якщо вона була в той час а-соціальна в реальності, то в віртуальності вона могла прийняти участь в конференції, поспілкуватися з друзями в чаті, залишити повідомлення на форумі, відіслати листа по електронній пошті, чи SMS-повідомлення на мобільний телефон. Віртуальний час – це час анонімної соціальності, це час – де “що”, а не “як ” сказано стає найбільш значимим, це час – де комунікаційне – інформація, стає більш значимою, ніж комунікативне – інформативність. [6, 117]

В будь-якому суспільстві людина не може існувати без комунікації, навіть в віртуальності, коли ми можемо говорити про а-соціальність людини, постійно присутня комунікація, зокрема письмова. Так пишучи електронний лист, спілкуючись у чаті чи на форумі, людина постійно вступає в процес комунікації, яку можна назвати віртуальною, так як вона в межах віртуального простору. В даному випадку не можливо не погодитись з Лещевим, який писав: “Комунікація, як інтеракція завжди має апріорний комунікаційний фон медіалізації”. [6, 119] Тобто суспільство завжди комунікаційне, й воно формує субстанцію, зокрема віртуальну реальність, яка теж має комунікаційні риси.

Віртуальна реальність в межах дистанційного навчання

Віртуальні технології в навчальних цілях почали застосовуватись ще в 80-х рр. ХХ ст., й згодом здобули широку популярність. В середині 90-х рр. Вони оформились в один з видів навчання – дистанційне навчання, яке являє собою технологію, що базується на принципах відкритого навчання, широко використовує комп’ютерні навчальні програми різного призначення й створює за допомогою сучасних телекомунікацій інформаційне середовище для доставки навчального матеріалу та спілкування. [5, 56]

Дистанційне навчання має безліч переваг, на відміну від звичайного: матеріал можна вивчати в зручний час, тестові завдання можна тренувати безліч разів, по курсу містяться переходи від навчального блоку до практичного. Дистанційний курс створює уявлення навчання з групою під керівництвом вчителя, тобто він створює віртуальну реальність навчання. Так віртуальні навчальні класи, віртуальні пристрої, які використовуються в деяких типах робіт, зокрема при поведені лабораторних робіт з фізики чи хімії, створюють повне відчуття віртуальності.

Навчання за допомогою інтерактивних засобів представляють породження нового виду віртуальної реальності, яка використовується в навчальних цілях. Віртуальні процеси можна уявити як результат взаємодії реальних об’єктів, й якщо один з них чи декілька з них виступають в ролі суб’єктів діяльностної взаємодії, то така взаємодія стає джерелом віртуального стану.

Зміна внутрішніх якостей, які виникають в результаті віртуального стану реальних процесів, характеризують процес отримуємого навчання. [11, 54]

Віртуальний навчальний процес відбувається у віртуальному просторі, який має наступні властивості:

Тобто з самого початку дії суб’єктів в віртуальному навчальному просторі ми не можемо передбачити точний сценарій навчання, який не може бути повторений з плином часу. Виходячи з цього можна визначити дистанційне навчання, як навчання яке відбувається в унікальному віртуальному просторі, існуючому тільки на час взаємодії суб’єктів та об’єктів.

Унікальність кожної взаємодії підтверджує один з найголовніших законів віртуальної реальності про те, що вона існує “тут” та “зараз”, наприклад можемо привести проведення віртуальних телеконференцій, які існують на обмеженому відрізку часового простору та є унікальними так, як не можуть бути повторені.

Функціонування віртуальної особистості в комп’ютерному просторі тісно пов’язане з явищем комунікації, так як для визнання особистості необхідна думка інших людей, тобто спостерігається явище міжособистісної комунікації, яка полягає в тому, що відбувається комунікація між двома і більше особами, яка спирається на їх психологічний і когнітивний зв’язок, що ґрунтується на особистісно сформованих засадах. [1, 42] Крім того, існування навчального віртуального простору за межами комунікації вчителів, учнів та навчальних об’єктів неможливе.

В віртуальному навчальному просторі відбувається пошук та підтримка позитивної соціальної ідентичності суб’єкта, а основний шлях до фіксації сприйняття віртуальних станів лежить через переживання.

Навчання в віртуальному просторі відбувається через навчально-соціальну мережу, яка будується кожним суб’єктом індивідуально, й є фактором соціалізації, інструментом до розвитку нових норм комунікації, рішення психологічних проблем.

Інформаційний аспект навчання побудований на базі взаємовідносин знання, навичок та досвіду трансформується в віртуальній моделі дистанційного навчання в взаємовідношення типу знання – розуміння – конкретизація – застосування.

Прояви індивідуальної духовності у кожного учня підтримуються віртуальними станами глибинного мислення, хоча взаємодія з вивчаємим об’єктом, його формуванням відбувається на базі загального інформаційного каналу зв’язку. Віртуальна модель навчання, як базова складова дистанційного навчання пропонує передачу інформації в межах спеціального інформаційно-навчального середовища на будь-яку відстань від навчальної структури при повній відповідності вербальної та віртуальної інформації. При цьому процесі застосовуються супутникові комунікації для транслювання інтерактивних лекцій та конференцій в режимі реального часу, та Internet, як джерело нових знань та засіб комунікації, при цьому обмін інформацією відбувається в рамках єдиного пізнавального процесу.

Традиційне розуміння навчання не враховує взаємодію особистостей, які навчаються, на відміну від цього віртуальний навчальний процес використовує особистісний потенціал учня. Отже, віртуальний навчальний простір суб’єкта – це взаємозв’язок певних рівнів, таких як інтелектуального, соціального, емоціонального, культурного.

Інформаційно-когнітивна реакція на зовнішнє середовище, інтенсифікація експліцитних та імпліцитних засобів навчання з орієнтацією на когнітивний потенціал суб’єкта є основою віртуального процесу навчання в створеному суб’єктом віртуальному просторі.

Список використаних літературних джерел

  1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2004. – 344с.

  2. Грязнова Е.В. Виртуальная реальность абиотического мира//Свободная мысль – XXI. – М., 2005. – №10. – с. 183-191

  3. Грязнова Е.В. Виртуальная реальность: Анализ смысловых элементов понятия//Философские науки. – М.: изд-во “Гуманитарий”, 2005. – №2. – с. 125-143

  4. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – 488с.

  5. Кухаренко В.М. Дистанційне навчання: Умови застосування. Дистанційний курс: Навчальний посібник. – Харків НТУ «ХПІ», 2001. – 282с.

  6. Лещёв С.В. Коммуникативное, следовательно, коммуникационное: Монография. – М.: Эдиториал УРСС, 2002. – 172с.

  7. Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. - Мн.: Книжный Дом. 2003. - 1280 с.

  8. Носов Н.А. Виртуальная реальность//Вопросы философии. – М.: изд-во “Наука”, 1999. – №10. – с. 152-164

  9. Павлов С.Ю. Образование как проблема индивидуального самосознания//Философские науки. – М.: изд-во “Гуманитарий”, 2003. – №2. – с.81-90

  10. Полат Е.С. Дистанционное обучение: Учебное пособие. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 192с.

  11. Преждо Л., Кондратенко Н., Бетрахмадов Р. Виртуальность – базовая составляющая дистанционной формы обучения//Дайджест школа-парк. Педагогічних ідей та технологій. – К., 2001. – №5-6. – с.54-56

  12. Скородумова О.Б. Виртуальная личность и свобода//Вестник московского университета. Серия 7. Философия. – М., 2004. – №2. – с.75-95

  13. Философия: Энциклопедический словарь/Под. ред. А.А. Ивина. – М.: Гардарики, 2004. – 1072с.

23