Нові інформаційно-комунікаційні засоби навчання.

На перших етапах існування дистанційного навчання, в зв’язку з не розробленістю його понятійного апарату, воно розумілося як різновид заочного навчання. Це дає можливість збагнути ототожнення дистанційного та заочного навчання деякими авторами та їх подальшу відмову від цієї позиції.

Російська дослідниця О.Полат вважає: «Дистанційне навчання як нова форма навчання не є ані модернізацією, ні тим паче аналогом заочного навчання, яке, до речі, ніхто не відміняв й яке має власну нішу в системі безперервної освіти [186, с. 14]». Там же, авторка подає різницю дистанційної та заочної форм навчання, яка полягає у виділенні наступних рис: першою з яких є інтерактивність – взаємодія вчителя та учнів в межах дистанційного курсу, яка реалізується за допомогою Інтернет-технологій; наступною відмінністю є засоби реалізації компонентів системи дистанційного навчання, а саме різні методи та форми навчання, структура та організація навчального матеріалу; ще однією відмінністю є система управління пізнавальною діяльністю учнів на яку свій відбиток накладає використання мережі Інтернет [186, с. 14–15]. Ще однією відмінністю дистанційного навчання від заочного є те, що учень не повинен навчатися за певним планом: використовуючи дистанційне навчання задля надолуження матеріалу в певній галузі науки, розширення горизонту знань, людина не обов’язково прагне отримати диплом по проходженні курсу, не завжди зв’язує вибір курсів з отриманням певної спеціальності [174, с. 83].

Визначаючи переваги дистанційного навчання перед заочним, дослідники звертають увагу на зміну парадигмальних відношень між вчителем та учнем, що обумовлює зміну пріоритетів й самого процесу навчання: «Дистанційне навчання через свою специфіку не тільки позбавлене багатьох недоліків заочного, а й має перед ним низку переваг. Головне в дистанційному навчанні – це особиста орієнтація на освіту. В результаті відбувається зміна мотивів, установок і пріоритетів у навчанні [142, с. 11]».

Заслуговує на увагу той факт, що деякі автори порівнюють дистанційне та очне навчання не тільки з позиції їх ефективності чи переваг тієї, або іншої форми, а й виходячи з їх характеру: «Існують деякі особливості дистанційного навчання: якщо заочне навчання є типово національним феноменом (в кожній країні своя система), то дистанційне навчання на базі інформаційних технологій має інтернаціональний та глобальний характер [30, с. 82]». Мається на увазі, що національна складова тієї чи іншої системи освіти, яка провадиться на певній території, обов’язково включена в заочне навчання, так як його переважно отримують громадяни тієї країни в якій воно провадиться. З дистанційним навчанням інша справа. За допомогою всесвітньої мережі Інтернет розмиваються просторові межі, завдяки цьому навчання носить глобальний характер: його можуть отримати люди з різних континентів, незалежно від того, в якій країні був розроблений даний курс. Як бачимо, в цьому випадку навчання не має вираженого національного характеру, адже воно має бути зрозумілим всім користувачам.

Різні дослідники, розглядаючи термін «дистанційне навчання», приводять визначення цього явища, що будуються на тих чи інших його особливостях. Приведемо ряд визначень дистанційного навчання.

«Дистанційне навчання – це самостійна педагогічна технологія. Основами цієї технології є: самостійна робота тих, хто навчається, яка керується, дидактично забезпечена і контролюється; застосування у навчанні сучасних комп’ютерів, інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж, засобів зв’язку [142, с. 21]».

«Дистанційне навчання є технологією, за якою в освітньому процесі застосовуються кращі традиційні та інноваційні засоби як форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях [74, с. 13]».

В даних випадках автори висвітлили дистанційне навчання як педагогічну технологію, описавши її відповідним чином. На перший план виходять засоби, що контролюють та підтримують дистанційне навчання.

Визначення теоретиків дистанційного навчання розкриває сам процес навчання, його організацію, основні риси. «Під дистанційним навчанням спеціалісти Американської асоціації дистанційного навчання розуміють процес навчання, в якому вчитель та учень або учні географічно розділені і тому спираються на електроні засоби та друковані посібники для організації навчального процесу. Дистанційне навчання включає дистанційне викладання та дистанційне навчання (пізнавальну діяльність людей, що навчаються), тобто в навчальному процесі задіяні викладач та учень [186, с. 11]».

Для відображення повної картини визначень на предмет дистанційного навчання, ми звернулися до тлумачних словників. Зі словника Collins English Dictionary маємо наступне визначення: «Дистанційне навчання представляє собою систему викладання, що складається з відео, аудіо та письмових матеріалів, розроблених для людини з метою вивчення предмета вдома [221, с. 454]». Великий тлумачний словник сучасної української мови дає таке пояснення: «Дистанційне навчання – навчання за допомогою листування, телебачення, радіо, мережі Інтернет, телефону, публікацій у газеті за обмеженого контакту з викладачами [40, с. 224]».

М.Мур визначав цей феномен як незалежне навчання та викладання (independent learning and teaching), змальовуючи його у якості: «Освітньої системи в якій учень є автономним та відділеним від викладача у часі та просторі, таким чином комунікація здійснюється за допомогою друкованого, електронного чи іншого засобу передачі інформації не пов’язаного з людиною [250, с. 663]». В даному випадку визначення будується на способі передачі інформації, комунікації у середовищі дистанційного навчання, розкриваються його основні риси: віддаленість у часі та просторі.

Метою освіти є формування всебічно розвиненої особистості, здатної успішно функціонувати в умовах інформаційного суспільства. «Філософія освіти проголошує, що основна мета освіти – це допомога людині в повному обсязі реалізувати свої можливості [161, с. 5]». Більш того, філософія освіти передбачає глибоку філософську рефлексію освітнього процесу та процесу виховання. В даному випадку застосування філософського підходу до проблеми виховання дозволяє провести осмислення: «(…) виховання як соціальної дії та діяльності, як особливого роду відношення між людьми, коли сам виховний акт перетворюється на подію [194, с. 13]».

Навчання, в свою чергу: «Це акт взаємодії вчителя та учня з метою засвоєння останнім деякого відрізку соціального досвіду [102, с. 8]». Навчання, яке представляє собою акт взаємодії, основаної на процесі комунікації, служить засобом досягнення мети освіти. Якщо надати більш конкретне формулювання, то процес взаємодії націлений на передачу знань та навичок від вчителя до учня: «Під навчанням розуміють передачу знань, вмінь, навичок та формування досвіду творчої діяльності в певній предметній галузі [197, с. 30]». На підставі цього зробимо висновок, що дистанційна освіта є більш широким поняттям, яке включає в себе дистанційне навчання, як засіб реалізації мети освіти.

Українські дослідники, зокрема Б.Шуневич, аналізуючи терміносистему дистанційного навчання, розглядає терміни дистанційне навчання, електронне навчання та відкрите навчання як взаємозамінні [208, c. 15], проте не всі дослідники ближнього та дальнього зарубіжжя з цим погоджуються.

На думку С.Гурі-Розенбліт [231, с. 469–474], дослідниці з Відкритого університету (м. Ізраїль), необхідно розділяти електронне та дистанційне навчання, концептуальна різниця полягає в тому, що при дистанційному навчанні учні віддалені від вчителя в просторі, тоді як електронне навчання може застосовуватись в межах класу, тим самим доповнюючи одну з форм традиційного навчання. В статті «Дистанційне навчання та електронне навчання: не однакові речі» авторка виділяє наступні відмінності, досліджуючи їх на університетському рівні. Першою та головною відмінністю дистанційного навчання від електронного є його віддаленість у просторі, тоді як електронне навчання може провадитись на базі університету. Виходячи з цього, другою відмінністю є цільова аудиторія: в електронному навчанні – це молодь, переважно студентського віку, яка має змогу відвідувати університет, в дистанційному навчанні – вікова група не визначена, проте це люди, які за тих чи інших обставин не можуть відвідувати навчальний заклад (люди, які працюють, інваліди, в’язні). Затрачені кошти на розробку дистанційних програм та програм електронного навчання є третьою відмінністю. Розробка дистанційного курсу більш трудомістка, адже кожен дистанційних курс складається з двох частин: перша – це створення необхідного обсягу методичного матеріалу належної якості, друга – це підтримка та моніторинг курсу. До першої частини залучаються програмісти та методисти, роботу другої – забезпечують викладачі предметники.

Ведеться дискусія щодо визначення парадигмальних відношень між дистанційною освітою та відкритою освітою. У більшості випадків відкрите навчання протиставляють традиційному навчанню [30, с. 77–78; 87, с. 50], традиційну освіту – відкритій [73, с. 19], визначаючи її відкритий, вільний та демократичний характер. На відміну від традиційного, при відкритому навчанні учень чи студент сам складає навчальний план, попередньо порадившись з викладачем, розробляє графік занять, вибирає темп навчання. В цьому виді навчання учень максимально активний: він сам здобуває навчальну інформацію, обробляє її для виконання творчих завдань. Вчитель не є контролюючим, або керуючим органом, він радше помічник, радник. Процес пізнання, в цьому випадку, нагадує шлях бджоли, влучно описаний Ф.Беконом [36, с. 56], при якому людина перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів, отримуючи при цьому нове знання, подібно до бджоли, яка збираючи квітковий пилок, перетворює його на мед. Процес пізнання в традиційному навчанні можна порівняти з шляхом мурахи, яка тягне різні речі, тим самим нагромаджуючи їх, так і людина, подібна до мурахи, нагромаджує різні факти, проте не обробляючи, не осмислюючи їх, вона не спроможна видати якісно нові знання.

Дистанційне навчання, що впевнено лідирує на ринку світових освітніх послуг, побудовано на принципах відкритої освіти. Розглянемо основні його особливості.

Виходячи з того, що розробка та запровадження будь-якої інновації переслідує певні цілі, то ми, перш за все, окреслимо їх для дистанційного навчання.

цілі запровадження дистанційного навчання:

- задоволення потреб населення в освітніх послугах (проведення професійної підготовки та перепідготовки з різних спеціальностей, підвищення кваліфікації);

- підвищення рівня освіченості суспільства (можливість поглибленого чи факультативного вивчення матеріалу, ліквідація пробілів в знаннях);

- розвиток єдиного інформаційного та освітнього простору (налагодження співробітництва між національними та міжнародними вищими навчальними закладами);

- вирішення геополітичних задач (вихід на світовий ринок освітніх послуг, розв’язання проблеми безперервної освіти).

Маючи гнучку структуру дистанційна форма навчання спроможна забезпечити втілення принципів безперервної освіти, що досягається впровадженням автономії студента та особистісно-орієнтованого підходу в межах дистанційного навчання, а саме учень вільно вибирає час, місце та темп навчання. Більш того, особистісно-орієнтований підхід до кожного учня в процесі навчання має безліч переваг, він допомагає враховувати потреби учнів на різних рівнях індивідуалізації [210, с. 163]: особистісної, суб’єктної та індивідної. Особистісна індивідуалізація передбачає врахування особистісних характеристик учня: його бажань, прагнень, сподівань. Суб’єктна індивідуалізація розглядає учня з позиції суб’єкта діяльності навчального процесу, зважаючи на його суб’єктні властивості. Індивідуальні особливості учня: його навички, тип мислення, бере до уваги індивідна індивідуалізація

Дистанційне навчання має наступні риси:

• Гнучкість. Саме гнучкість дистанційного курсу надає людині свободу вибору, незалежність від часу, простору та темпу навчання.

• Особистісна спрямованість процесу навчання. Особистісно-орієнтований підхід, реалізований в рамках дистанційного навчання, надає можливість боротися за індивідуальний рівень розвитку кожного учня.

запровадження класно-урочної системи Яном Амосом Каменським навчання мало особистісне спрямування, а головним засобом навчання був безпосередній діалог між вчителем та учнями [203]. З настанням індустріальної доби виникла необхідність піддати навчанню велику кількість населення, що обумовило впровадження та широку підтримку класно-урочної системи. Проте виникнення нових комп’ютерних технологій може зробити великий внесок в подальший розвиток навчання, в плані звернення його до первинних витоків, а саме до індивідуалізації, так як комп’ютерна мережа дозволяє учням вільно спілкуватися з викладачем. Але не слід ідеалізувати індивідуальне навчання: «В ньому відсутній елемент соціалізації і не має змагання учнів між собою у якості мотивації. Крім того учень не може підготуватися до роботи в групі в атмосфері співробітництва, яка чекає на нього в житті [41, с. 21]».

- Модульність.

За визначенням вчених однією з глобальних проблем сучасного світу є встановлення та панування фрагментарного типу світогляду в людини [48, 111]. Така людина завдяки своєму незнанню є потенційною загрозою для суспільства: мислячи у вузько спрямованому руслі, в межах чітких та готових формул, алгоритмів, вона не здатна розмірковувати, мислити самостійно, бачити взаємозв’язки між речами, все це породжує вузькість світогляду, його фрагментарність. Людиною з обмеженими, розрізненими знаннями легко маніпулювати, спрямовувати її на потрібні дії, проте саме освіта, яка має давати фундаментальні знання, створювати цілісну картину світу, може запобігти цій ситуації, відвернути загрозу від людства.

• Масовість.

• Використання нових інформаційних технологій. Дану рису ще називають технологічністю, мають на увазі еволюцію технологій дистанційного навчання, що йдуть в ногу з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. Коеволюція інформаційних технологій та технологій дистанційного навчання пояснюється їх взаємовпливом: з одного боку, підвищенням ефективності, результативності та гнучкості навчального процесу при використанні найновіших інформаційних технологій, з другого – явище дистанційної освіти та дистанційного навчання, зокрема, створюють попит на впровадження нових інформаційних технологій, що сприяє їх подальшому розвитку.

• Зміна ролей учасників навчального процесу. Система дистанційного навчання цілком відповідає новій освітній парадигмі. У межах старої освітньої парадигми учень, студент сприймався лише як об’єкт навчального процесу, що мав не мислити, а лише запам’ятовувати інформацію, тобто експлуатувалася пам’ять учня, студента. Вчитель, в свою чергу, розглядався у якості єдиного постачальника інформації, авторитарної фігури, головної рушійної сили навчального процесу. Взаємовідносини, що склалися між вчителем та учнем, з центром зміщеним у бік вчителя, були приречені, й рано чи пізно мали викликати парадигмальну кризу

Ще одна проблема, яка дісталася нам в спадок від радянської школи, стосується орієнтації викладання знань на одну категорію студентів, учнів.

- Економічність.

Дистанційне навчання є ефективною формою навчання, проте його ефективність напряму залежить від якості матеріалів, що використовуються у дистанційному курсі та від рівня комунікативної взаємодії між учасниками навчального процесу. Складові ефективності дистанційного навчання є наступними [61, с. 67; 186, c. 319]: максимальна взаємодія викладача та учнів, використання передових педагогічних технологій, ефективність розроблених методичних матеріалів, забезпечення постійного зворотного зв’язку. Західні вчені оцінюють якість дистанційного навчального курсу за трьома параметрами [255, с. 6]: розгляд навчального плану та його оцінювання, управління курсом та ведення процесу оцінювання, забезпечення зв’язку зі студентами.

результатом підвищення рівня комунікації стає гарантування безперервності зворотного зв’язку, що дозволяє проводити ефективне управління навчальним курсом, забезпечити процес оцінювання. Тобто, комунікація є вихідним елементом в процесі створення дистанційного курсу, його функціонування та моніторингу.

Розвиток інформаційно-комунікаційних технології є лише зовнішньою оболонкою, першим кроком на довгому шляху. Вершина айсберга – пізнання людини, процесів, що супроводжують її навчання, одним з них є процес комунікації, який не тільки допомагає людині здійснювати обмін інформацією, але відповідальний за процеси виховання та соціалізації. Тільки за умови дослідження процесів навчання при використанні сучасних комп’ютерних технологій можна створити дистанційну систему, працюючу на людину, тим самим, можемо уникнути помилок технократичного підходу, що ставить розвиток техніки та виробництва на перший план, пов’язуючи з ним надії на розв’язання всіх глобальних проблем.