logo
ФО В ртуальн

2. Функціонування поняття “віртуальна реальність” в рамках сучасного світу

Умови існування віртуальної реальності

В зв‘язку з виникненням та розповсюдженням віртуальної реальності виникає підхід, заснований на визнанні поліонтичності реальності, який одержав назву "віртуалістика".

Іноді віртуалістику розуміють як нову наукову дисципліну, сприймаючи термін "віртуалістика" за аналогією з назвами таких наук, як кібернетика, генетика. На цій підставі будують критику віртуалістики, вимагаючи "пред'явити" об'єкт вивчення. Але кожна з наук, право на існування якої уже визнане, має справу не з окремим об'єктом, а принаймні із сукупністю різнорідних об'єктів, що належать тієї чи іншої реальності.

Віртуалістика не є наукою. Віртуалістика є підходом, що може бути використаний у будь-якій науковій дисципліні. Принципово нового у визнанні існування реальностей різного типу, тобто нероздільних друг від друга, у рамках однієї і тієї ж науки немає. [8, 156]

Як спеціальний філософський і науковий термін "віртуальна реальність" (від лат. Virtus – доблесть, чеснота, енергія, сила та від пізднелат. realis – дійсний, існуючий у дійсності;) з'явився в 80-х рр. XX ст., коли в пост класичній науці поняття об'єкта досліджень було доповнено поняттям реальності існування об'єктів, яке передбачало, що існує багато типів різнорідних об'єктів, що належать до однієї й тієї ж реальності, як, наприклад, у фізиці субстанціальні речовині енергетичного поля належать до однієї і тієї ж фізичної реальності. Але ідея віртуальності вказує на особливий тип взаємин між різнорідними об'єктами, розташовуючи їх на різних ієрархічних рівнях і визначаючи специфічні відносини між ними: породженості та інтерактивності - об'єкти віртуального рівня породжуються об'єктами нижчого рівня, але, незважаючи на статус породжених, взаємодіють з об'єктами реальності, що породжує, онтологічно рівноправні.

Сукупність віртуальних об'єктів відносно породжуючої реальності утворюють віртуальну реальність. Віртуальні об‘єкти існують тільки актуально, тільки "тут і тепер", поки в породжуючої реальності відбуваються процеси породження віртуальних об'єктів; із закінченням процесу породження відповідні віртуальні об'єкти зникають. Про віртуальну реальність як реальністю має сенс говорити ще і тому, що вона підпорядковується своїм "законам природи", у ній свій час і свій простір, які не зводяться до законів, часу і простору реальності, що породжує, тобто "внутрішня природа” віртуальної реальності автономна.

У віртуалістиці, що займається віртуальними реальностями, породжуюча реальність називається константною реальністю, оскільки щодо віртуальної реальності існує постійно, а не актуально.

В віртуалістиці категорія віртуальності вводиться через протиставлення, з одного боку, субстанціальності, а з іншого — потенційності: віртуальний об'єкт існує, хоча і не субстанцінально, але реально, і в той же час – не потенційно, а актуально.

Віртуальність і константність утворюють категоріальну опозицію, тобто віртуальність і константність є філософськими категоріями, обумовленими відносно один одного, аналогічно такої категоріальної опозиції як форма -зміст. Як категоріальна опозиція віртуальний - константний не має визначеної морфологічний (субстанціальної) віднесеності — відносини між віртуальною і константною реальностями відносні: одна віртуальна реальність може породити віртуальну реальність наступного рівня, ставши щодо її константною реальністю, при цьому константна реальність першого рівня може згорнутися, ставши віртуальним об'єктом нової константної реальності. [8, 158]

Онтологічно немає обмежень на кількість рівнів ієрархії реальностей, але психологічно, тобто щодо конкретної людини, актуально функціонують тільки дві реальності n-го рівня: одна константна, а інша – віртуальна. У філософській моделі людина при цьому може уявити існування обох реальностей як граничних, породжуючих дуалізм; може уявити існування лише однієї реальності, вважаючи другу похідною від першої. З огляду на те, що суб'єкти, які філософствують, можуть знаходитися на різних ієрархічних рівнях, з цієї парадигми (ієрархічний рівень і дуалізм - монізм) можна реконструювати всі західні типи філософій.

Тобто ідея віртуальності пропонує для людини принципово нову парадигму мислення, в якій відображається вся складність мислення, яка притаманна сьогочасній культурі.

Віртуальна особистість

В рамках віртуального простору будь-якої комп’ютерної програми чи в рамках мережі Інтернет, якщо дивитися ширше, створюється, функціонує та розвивається віртуальна особистість. Тобто, можемо говорити про зміну реальної людської особистості у віртуальну, під впливом зовнішніх факторів нового середовища функціонування. Проте в сучасній філософській літературі ведуться інтенсивні дискусії: чи можна вважати віртуальну особистість особистістю? Традиційне трактування особистості[13, 657] припускало не тільки виявлення властивих їй ціннісних установок, індивідуальних рис характеру, життєвої позиції, але і зовнішнього вигляду, (поведінки, стилю одягу). Іншими словами, особистість визначалася єдністю духовного і тілесного. Віртуальний світ припускає принципову відсутність тілесності. Творець віртуальної особистості, як правило, залишається анонімним. У зв'язку з цим виникає питання: чи можна взагалі говорити про існування віртуальної особистості як особистості? [12, 83] Людина виходить у мережу, вступає в контакт і починає приміряти на себе маски і поводитися як завгодно. Це, зрозуміло, не "особистості", а маски, проте кожна маска, яку вибирає людина певним чином співвідноситься з її особистістю.

Потреба в створенні віртуальної особистості, що відрізняється від реальної, найчастіше характерна для підлітків, для яких найбільше гостро постає питання само ідентифікації. Інтернет надає широкі можливості для задоволення даних потреб, дозволяючи продукувати будь-які бажані образи.

Віртуальне середовище не обмежує людину в виборі образа, вона можете бути тим, ким хочете, виглядати, як завгодно, і навіть бути істотою будь-якої статі.

В даному випадку виникає полеміка: деякі вчені говорять про загрозу віртуальних особистостей, так як людина може втрати власну, загубити власну ідентифікацію, надмірно ввійти в роль придуманого образу, з іншого боку створення віртуальних особистостей може збагачувати людину, розвивати в ній здатність пристосовуватись до нових умов, змін, які виникають в сферах повсякденного існування людини, як то роботи, навчання. У той же самий час вихід у віртуальний світ найчастіше обумовлений певними проблемами в реальному житті людини, й щоб відволіктись від проблем, забутись, чи просто компенсувати невдачі в реальному житті, вона поринає в віртуальність. Дійсність видається занадто нормативною для людини, й як результат – виникає бажання перебороти нормативність, що й веде до конструювання ненормативних віртуальних особистостей.

Всі ці причини ведуть до втрати особистого “Я” та до виникнення патологічної залежності від Інтернету.

Виділяють наступні ознаки поведінкових реакцій, що характеризують виникнення даного феномена:

— нездатність і небажання відвернутися навіть на короткий час від роботи в мережі Інтернет;

— поява почуття досади і роздратування при змушених відволіканнях від роботи в мережі Інтернет;

— нав'язливі міркування про Інтернет;

— прагнення проводити за роботою в мережі Інтернет весь вільний час, нездатність спланувати час закінчення конкретного сеансу роботи;

— спонукання витрачати на забезпечення роботи в мережі Інтернет усе більше грошей, не зупиняючись перед витратою заощаджень;

— готовність брехати друзям і членам родини, применшуючи тривалість й частоту роботи в мережі Інтернет;

— прагнення і здатність звільнитися на час роботи в мережі Інтернет від раніше викликаних почуттів провини чи безпорадності, від станів тривоги чи депресії, отримання відчуття емоційного підйому і своєрідної ейфорії;

— небажання приймати критику подібного способу життя з боку близьких чи начальства; готовність миритися з руйнуванням родини, утратою друзів і кола спілкування через роботу в мережі Інтернет;

— зневага власним здоров'ям і, зокрема, різке скорочення тривалості сну в зв'язку із систематичною роботою в Інтернет в нічний час;

— уникнення фізичної активності чи прагнення скоротити її, що виправдується необхідністю виконання термінової роботи, зв'язаної з застосуванням Інтернет;

— зневага особистою гігієною через прагнення проводити увесь без залишку “особистий” час, працюючи в Інтернет;

— постійне “забування” про їжу, готовність вдовольнитися випадковою й одноманітною їжею, що поглинається нерегулярно і не відриваючись від комп'ютера;

— зловживання кавою й іншими тонізуючими засобами;

Імовірність виникнення Інтернет-залежності обумовлена психологічною стійкістю/нестійкістю особистості, що у свою чергу визначається загальною соціокультурною ситуацією, особливостями виховання в родині і школі, традиціями соціальної адаптації. [12, 85]

В рамках сучасної культури існування віртуальної реальності, і як наслідок функціонування віртуальних особистостей – неминуче. Проте проблема полягає в тому, сьогоднішні ЗМІ занадто захоплюються пропагандою віртуальної субкультури. Згадаємо наприклад широку рекламну компанію, розгорнуту при появі фільму “Матриця” та його надмірну популяризацію, як по суті справи обґрунтовує існування на межі двох реальностей, а це приводить до його копіювання в реальному житті.

Мова не йде про те, все нове потрібно зустрічати в штикі, до речі й віртуальна реальність має свої переваги, зокрема вона надає змодельовані проблеми й допомагає людині вирішити їх різними шляхами, при цьому знаходячи оптимальний варіант, який потім може бути застосований в реальному житті, тобто ця практика надає можливість побачити відразу результат дії, й зберігає людину від помилок. Однак, якщо віртуальна особистість існує відособлено без зв’язку з реальним світом, виникає загроза заміни реального світом віртуальним, при цьому в перше чергу страждає людина, яка втрачає грань між двома світами.

Віртуальна психологія

Наявність та функціонування віртуальної особистості в віртуальному просторі обумовлює виникнення віртуальної психології, як науки, що має справу з віртуальною особистістю, як відображенням актуалізації образа.

Психологічна віртуальна реальність є відображення в самообразі характеру актуалізації образа. Самообраз, на відміну від образа, відбиває в психіці її ж поточні стани. У самообразі представлений не весь зміст психіки (світогляд, самооцінка), а тільки виконуваний акт діяльності, незалежно від того, чи є цей акт зовнішнім чи чисто психічним. Самообраз - це табло, на якому відбите поточний стан образа, що розвертається. Якщо "образ" й близькі йому поняття вводилися в психологічний оборот для опису властивостей психічного відображення зовнішнього світу і психічної регуляції діяльності, то поняття "самообраз" важливо насамперед з погляду ідеї відображення в психіці станів психічних утворень й можливості тим самим психічної регуляції психічних процесів, тобто психічної саморегуляції. Відчуття характеру протікання психічних процесів у самообразі і є віртуальні переживання, й ці переживання утворюють віртуальну реальність.

Якщо образ актуалізується звичним способом, то процес актуалізації не рефлексується. Ці нерефлексируємі відчуття називаються консуетальним (тобто, нормальними, звичайними). Якщо образ актуалізується незвичним способом, то характер актуалізації рефлексується: усвідомлюється як особлива подія, відповідно, легкості й приємності труднощам та неприємності самовідчуттям. При цьому людина може цілком переключитися на свої самовідчуття: перейти у віртуал, що буває двох видів: при легкій актуалізації образа чи інгратуал при складної актуалізації образа.

Віртуал, на відміну від інших психічних похідних, типу уяви, характеризується тим, що людина сприймає і переживає його не як породження свого власного розуму, а як об'єктивну реальність.

Консуетал - це звичайний, звичний ряд подій, пережитих нами звичним чином. Консуетали відбуваються увесь час, за винятком тих випадків, коли виникає віртуал. Консуетал - це такий нормальний, природний, нерефлексируємий стан людини, як й відчуття тиску атмосферного стовпа. Властивості консуетала добре ілюструються на такому явищі, як сновидіння. Сновидіння породжуються психікою й існують у психіці людини. Сон завжди бачите ви самі, й тільки зі своєї точки зору, і саме вами переживаються всі події, що відбуваються в ньому. Ні за кого іншого ви не можете подивитися сон. У сновидіннях ви завжди присутні, навіть якщо бачите себе мертвим. Ви не можете зникнути, припинити своє існування, поки знаходитеся у віртуальній реальності. І саме сновидіння існує тільки поки ви спите.

Варто підкреслити, що консуетал — це не обов'язково спокійний стан. Консуетальним може бути будь-який психічний стан чи переживання, яким би сильним чи важливим самим по собі він не був. Справа не в інтенсивності, а в тому, що віртуал завжди переживається як вихід за рамки звичайного життя. І усе, що не виходить за ці рамки, є консуетальним, навіть якщо переживання ввергнули людину в стан непритомності.

Незвичайну актуалізацію образа можна представити як зміну масштабу образа в порівнянні з іншими образами: укрупнення в гратуалі й зменшення в інгратуалі. З'являється інший рівень психічної реальності, у якому свій масштаб простору й часу психічних процесів і свої закономірності існування в порівнянні з вихідним рівнем. При наступному укрупненні масштабу розгорнутого образу чи зменшенні масштабу згорнутого образу з'являється більш високий чи більш низький рівень віртуальної реальності.

Первинні епізодичні переходи в реальність більш високого рівня переживаються людиною гратуально - як незвичайні, незвичні, екстатичні події. Але після того як людина досить добре опанує цю реальність, переживання, що відбуваються в ній, стають консуетальними, сама реальність стає константною, а гратуали переходять у нову, більш високу реальність. Як приклад такого роду переходу в рівнях існування людини можна привести процес професійного росту. Інгратуали виникають при переході у віртуальну реальність більш низького рівня, наприклад, коли людина змушена виконувати діяльність значно більш просту, чим та, на яку вона здатна.

Отже, психологічна віртуальна реальність формально є відображення характеру актуалізації образу, а по змісту тотожна змісту цього образу. Тому віртуальна реальність може виникнути на будь-якому образі, яким би елементарним він не був, але буде переживатися як повноцінна реальність. У віртуальній реальності є три типи подій: консуетал, гратуал і інгратуал. Гратуал та інгратуал мають родове ім'я "віртуал".

В роботі Носова “Віртуальна реальність” було виділено вісім властивостей віртуальної події [8, 160].

  1. Незвикаємість, тобто скільки б раз дана подія ні виникала, щораз вона переживається як незвичайне й незвичне.

  2. Спонтанність. Ніхто у своїх описах не говорить про точний момент виникнення даної події. Немає тимчасової границі довіртуального та віртуального режиму, як, утім, немає грані віртуального та післявиртуального режиму. Завжди мова йде про “я” людини, але вже в новому режимі. Віртуал виникає зненацька і ненавмисно. Виникнення віртуалу не контролюється свідомістю і не залежить від волі (намірів та бажань) людини. Іншими словами, людина ніколи не говорить про те, як виник у неї даний режим, й фіксує лише те, що вона у ньому вже знаходиться, тобто перехід з консуетала у віртуал й назад не фіксується людиною - вона завжди або "тут", або вже "там".

  3. Фрагментарність. У людини, що знаходиться у віртуалі, з'являється відчуття якоїсь відокремленості, окремості частин свого тіла від себе. Оскільки віртуал є відображення характеру актуалізації лише даної поточний діяльності, а не всього життя, то людина в об'єктивних термінах описує не усю себе в цілому, а лише ті частини самої себе, що беруть участь у виконанні цього акту, хоча саме переживання захоплює всю людину цілком. Інакше кажучи, віртуал породжується фрагментом людської діяльності, а переживається всією людською істотою.

  4. Об'єктивність. Про що б людина ні говорила - про зміни в протіканні діяльності, про наплив почуттів, про затемнення свідомості і т.п., вона говорить про себе не як про активний початок, від якого виходять ці події, ці думки, ці дії, а як про об'єкт, якого охоплюють думки, переживання, дії.

  5. Зміна статусу тілесності. У віртуалі людина виходить зі звичайної реальності і переходить в іншу, незвичайну реальність; фактично, це є знаходженням іншої тілесності. У гратуалі реальність, у якій людина діє, розширюється і переживається як дуже приваблива, атрактивна. У інгратуалі людина замикається на якомусь окремому фрагменті власної діяльності, переживаючи цю реальність як неприємну.

  6. Зміна статусу свідомості. У віртуалі міняється характер функціонування свідомості. У гратуалі сфера діяльності людини розширюється - людина легко схоплює і переробляє весь необхідний обсяг інформації. У інгратуалі сфера діяльності зменшується. Знаходячись у гратуалі, говорять про граничну ясність свідомості, про загострення почуття прогнозування.

  7. Зміна статусу особистості. У віртуалі людина зовсім інакше оцінює себе і свої можливості. У гратуалі при ефективній і надзвичайно легкої поточної діяльності в неї з'являється почуття могутності: можливість перебороти всі перешкоди, згорнути гори, відчуття окриленості. У інгратуалі ж при дуже важкій поточній діяльності в людини з'являється почуття свого безсилля, відчуття пригніченості.

  8. Зміна статусу волі. У віртуалі міняється роль волі в діяльності людини. У гратуалі діяльність відбувається без вольових зусиль з боку людини, як би мимовільно, здається поточною сама собою - діяльність стає самодіючою силою. У інгратуалі, навпроти, здійснення діяльності можливо тільки за допомогою напруги вольових зусиль.

У різних конкретних випадках кожна з цих властивостей може виявлятися з різним ступенем інтенсивності.

Категорія "віртуальність" змушує по-новому роздивитись старі представлення, зокрема, про об'єктивність "реального" світу. В віртуальній реальності образи нічим не відрізняються від “справжніх”, тобто образів реального світу. В даному випадку психіка людини починає розглядатися як складне утворення, яке включає в себе різнорідні реальності, які не можуть бути зведені одне до одного.