6.3. Способи передачі даних дзз

Відомості, отримані датчиками, необхідно передати в те місце, де вони будуть проаналізовані. Коли системи одержання даних працюють на супутниках, що перебувають на орбіті кілька років, можливі три способи передачі даних.

Найпростіший і широко розповсюджений спосіб передачі даних ДЗЗ - безперервний радіозв'язок зі приймаючими станціями до яких пред'являються підвищені вимоги по надійності приймання радіосигналу. Найбільш успішне приймання даних можливе при розташуванні прийомної станції на лінії прямої видимості із супутником і цю лінію ніщо не повинне затінювати. Лінія прямої видимості повинна бути розташована високо над горизонтом, щоб звести до мінімуму вплив атмосфери. Усі ці вимоги поєднуються поняттям маски прийомної станції - ділянки поверхні Землі, усередині якої здійснюється приймання даних із супутника. Припустимо, що поверхня Землі - це сфера з радіусом R, h - висота орбіти супутника й на лінії прямої видимості немає перешкод (рис. 6.3).

Кутова відстань φ між супутником і станцією визначається з рівняння:

cos( θ + φ) = R · cos(θ) /(R + h), (6.1)

де θ- кут розташування лінії прямої видимості.

Якщо θ = 5°, то для h = 700 км одержуємо φ = 21°. У цьому випадку маска являє собою коло із радіусом 2400 км і приймальною станцією в центрі цього кола.

Зараз усі станції приймання розташовані на суші й не можуть забезпечити зону приймання над океаном. Тому використовується другий спосіб – зберігання даних на борту з наступною їхньою передачею на Землю в зоні прямої видимості. Такий метод вимагає створення на борту обладнання для зберігання великої кількості інформації.

Третій спосіб передбачає використання супутників-ретрансляторів, які збільшують область приймання мережі наземних станцій, що перебувають на суші. Ці супутники перебувають на геостаціонарних орбітах і ретранслюють передані на них дані на наземну приймальну станцію.