Конспект лекцій

11.3 Динаміка екстремальних систем

Екстремальні системи повинні задовольняти таким вимогам:

- стійкості, під якою розуміють збіжність процесу пошуку в деякому околу екстремуму;

- точності – забезпечення заданого відхилення критерію ефективності від екстремального значення в усталеному режимі;

- швидкодії – забезпечення можливо меншого часу пошуку екстремуму.

Під час дослідження динаміки СЕК керований об’єкт можна апроксимувати послідовним з’єднанням трьох ланок з коефіцієнтом підсилення, що дорівнює одиниці. Візьмемо, що кожну інерційну ланку описують лінійним диференціальним рівнянням першого порядку (рис. 11.11,а).

У цьому випадку об’єкт описують системою рівнянь:

(11.9)

де х₁ – вхідна координата об’єкта, y – вихідна координата об’єкта.

Інерційна ланка зі сталою часу Т₂ (на вході об’єкта) звичайно з’являється у структурній схемі об’єкта керування тоді, коли виконавчий механізм діє на об’єкт оптимізації через інерційну ланку, наприклад, якщо входом х об’єкта, що оптимізується, є температура, а виконавчий механізм діє на неї через теплообмінник.

Якщо стала часу виходу об’єкта значно менше за сталу часу на його вході, тобто Т₁<<Т₂, то інерцією виходу об’єкта можна знехтувати, а об’єкт апроксимувати послідовним з’єднанням двох ланок (рис. 11.11, б).

Якщо Т₂<<Т₁, то можна знехтувати інерцією входу, і тоді структурна схема матиме вигляд, наведений на рис. 11.11, в. Диференціальне рівняння такого об’єкта можна записати у вигляді:

(11.10)

Динаміка безперервних екстремальних систем

Для характеристики якості роботи системи звичайно використовують такі показники (рис. 11.12):

- параметри автоколивань у зоні екстремуму: період Т_а і амплітуда а, причому розмах коливань І називається зоною пошуку на виході, а розмах коливань u – зоною пошуку на вході;

- різниця між екстремальним І^ і середнім І_сер значеннями критерію на виході об’єкта, яка називається втратою на пошук Р, що характеризує точність роботи системи;

- час Т₀виходу системи з початкового стану І₀у зону екстремуму, що характеризує швидкодію системи.

Р озглянемо деякі методи розрахунку показників якості СЕК.

Знехтуємо спочатку інерційністю об’єкта керування (Т₁Т₂0). Тоді функціональна схема СЕК із вимірюванням знака похідної буде мати вигляд, наведений на рис. 11.13, а.

Обчислювальний пристрій (ОП) визначає похідну dI/du, яка подається на вхід релейного елемента (РЕ) і далі - на вхід виконавчого механізму (ВМ), що працює з постійною швидкістю v₀. Статична характеристика об’єкта апроксимується параболою:

(11.11)

Оскільки РЕ має характеристику, еквівалентну петльовій, у системі встановляться симетричні відносно точки екстремуму автоколивання. Визначимо основні показники якості роботи системи для даного випадку (рис. 11.13, б).

Зони пошуку екстремуму на вході й на виході визначаються таким чином.

Маємо З іншого боку, в момент подання команди на реверс де  - зона нечутливості РЕ. Отже, у цей момент 2ku_a = , u_a = /2k, а зона пошуку на вході буде:

u = 2u_a = /k. (11.12)

Зону пошуку на виході з урахуванням (11.11) визначимо з виразу:

I = I^ - I(u_a) = 0 – [(-k) ²/(2k)²] = ²/(4k). (11.13)

Тут ураховано, що при статичній характеристиці (11.11) екстремальне значення критерію I^ дорівнює нулю.

Період автоколивань Т_а з урахуванням того, що u = v₀t, визначимо зі співвідношення:

u_a = /2k = v₀Т_а/2; звідки Т_а = /(v₀k). (11.14)

Визначимо втрати на пошук:

Тоді з урахуванням (11.13) і (11.14) маємо:

(11.15)

Час виходу системи у зону екстремуму з урахуванням (11.12):

(11.16)

Як випливає з отриманих виразів, збільшення  призводить до збільшення втрат на пошук Р і зони пошуку на виході І, тобто до погіршення точності роботи системи.

Підвищення швидкості виконавчого механізму v₀ зменшує період автоколивань Т_а і час Т₀. На якісні показники роботи системи впливає і крутість статичної характеристики, яка визначається коефіцієнтом k: збільшення k знижує величини Р і І.

Розглянемо об’єкти, що мають інерційність. Нехай об’єкт має структуру, що наведена на рис. 11.11, б. Тоді рівняння ланок СЕК з пропорційним керуванням (рис. 11.14) можна записати у вигляді:

- лінійна частина об’єкта (ЛЧ)

(11.17)

- нелінійна частина об’єкта

(11.18)

- екстремальний регулятор (ЕР)

(11.19)

- виконавчий механізм (ВМ)

(11.20)

Розв’язавши цю систему рівнянь, отримаємо:

(11.21)

де k=2k₁k₂k₃.

Рівняння (11.21) є лінійним диференціальним рівнянням, і подальший аналіз перехідних процесів у системі можна виконувати звичайними методами лінійної теорії автоматичного керування.

Наприклад, при 4kT > 1, що відповідає коливальній ланці (1), розв’язок рівняння (11.21) має вигляд:

(11.22)

де А і  - сталі інтегрування.

На рис. 11.15 наведені залежності x(t) і I(t), обчислені за формулами (11.22) і (11.18). З рисунку видно, що при ступінчастому збуренні (І = І₀) система здійснює загасаючі коливання навколо екстремальної точки (І^=0).

Зона пошуку на виході І а, отже, втрати на пошук Р у даній системі в усталеному режимі дорівнюють нулю.

У разі використання для керування виконавчим механізмом релейного елемента рівняння системи матиме вигляд:

(11.23)

Тут ураховано, що рівняння (11.19) з урахуванням (11.18) являє нелінійну залежність вигляду: v = F(x).

Рівняння (11.23) є нелінійним, і його можна дослідити за допомогою нелінійної теорії автоматичного керування.

Н ехай тепер об’єкт має структуру (рис. 11.11, в), а екстремальний регулятор здійснює пошук із запам’ятовуванням екстремуму (рис. 11.16). Рівняння окремих ланок мають вигляд:

- лінійна частина об’єкта (ЛЧ)

(11.24)

- нелінійна частина об’єкта

(11.25)

- виконавчий механізм (ВМ)

(11.26)

- екстремальний регулятор (ЕР)

(11.27)

Сумісний розв’язок рівнянь об’єкта (11.24) і (11.25) дає:

або

а з урахуванням (11.26) отримаємо:

Позначимо: , тоді з урахуванням, що , маємо:

(11.28)

Отримане рівняння є диференціальним рівнянням фазової траєкторії у координатах “вхід об’єкта u – його вихід х”. Нехай початкове значення координат об’єкта буде u₀, x₀=k₁I₀(рис. 11.17, а) і при цьому v₀>0. Якщо об’єкт безінерційний, то x=k₁I і фазова траєкторія х(u) при k₁=1 співпадає зі статичною характеристикою I(u). У разі наявності інерційності рівняння фазової траєкторії є розв’язком рівняння (11.28):

(11.29)

Сталу С визначимо з початкових умов при t=0: u = u₀, x = x₀. Тоді:

(11.30)

Відповідно до (11.29) на рис. 11.17,а побудовано фазову траєкторію х=f(u). Після того, як фазова траєкторія перетне статичну характеристику об’єкта, координата х почне зменшуватись, отже, знак х буде від’ємним. Це видно з рівняння лінійної частини об’єкта (11.24): при k₁=1, , отже, при І = х похідна dx/dt змінює свій знак, значить, у цій точці значення х максимальне.

При (точка ) релейний елемент спрацьовує і відбувається реверс ВМ. Рівняння фазової траєкторії зберігає той самий вигляд, однак, оскільки у даному випадку v₀<0, то коефіцієнти a і b у рівняннях (11.29) і (11.30) змінюють свій знак, а до (11.30) також замість необхідно підставити . У точці знову відбудеться реверс і т.д.

Граничний цикл (безперервна лінія на рис. 11.17, а) характеризує усталені симетричні автоколивання у системі.

З а фазовою траєкторією і граничним циклом можна визначити якісні показники системи.

Зона пошуку на вході дорівнює , а на виході визначається різницею між мінімальним і максимальним значеннями вихідного параметра х, тобто х = х₁- х₂ = 2. Період автоколивань, з урахуванням того, що швидкість виконавчого механізму дорівнює k₃v₀, можна визначити зі співвідношення:

Оскільки автоколивання симетричні, то втрати на пошук будуть:

Час виходу до екстремуму визначимо як суму інтервалів часу, за які система проходить певні ділянки фазової траєкторії:

де n – кількість ділянок фазової траєкторії до виходу на граничний цикл.

Приклад 11.3 Нехай об’єкт керування описується рівнянням

а рівняння виконавчого механізму з урахуванням екстремального регулятора з релейним елементом має вигляд:

З начення параметрів: Т = 1 с; k₁ = k₂ = 1; v₀ = 1; k₃ = 1c^-1; =0,2.

Визначити період автоколивань і втрату на пошук.

Знаходимо координати точок реверсу А(u_a, x_a) і B(u_b,x_b).

Записуємо рівняння (11.29) з урахуванням (11.30) для додатного (v₀>0) півциклу автоколивань для точки В (рис. 11.18). Коефіцієнти a і b для заданих параметрів системи дорівнюють одиниці. Тоді отримуємо:

Ураховуючи, що при усталених автоколиваннях x_a = x_b і u_b = -u_a, визначимо з отриманого виразу x_b:

(11.31)

Друге рівняння, що зв’язує координати x_b і u_b, отримаємо так. Оскільки k₁ = 1, то точка С, що відповідає максимальному значенню х, лежить на статичній характеристиці. Отже,

(11.32)

звідки знаходимо:

(11.33)

Запишемо (11.29) для точки С:

З урахуванням (11.32) і (11.33) отримаємо:

(11.34)

З рівнянь (11.31) і (11.34) можна визначити шукані x_b і u_b. Оскільки отримана система є трансцендентною, розв’язати її можна чисельними або графічними методами.

Результати розрахунків для даного прикладу такі: u_b = 1, x_b = -0,4. Період автоколивань Т_а = 2u_b/(k₃v₀) = 2 c; втрати на пошук складають P = I^ - x_b = 0,4.

Динаміка дискретних екстремальних систем

До цього типу належать крокові й кроково-імпульсні екстремальні системи. У останньому разі виконавчий механізм рухається не безперервно, а імпульсно, причому період слідування імпульсів Т₀ звичайно набагато більший за тривалість імпульсу .

Розглянемо кроково-імпульсну систему (рис. 11.19). Рівняння ланок системи мають вигляд:

- об’єкт керування (ОК)

(11.35)

(11.36)

- виконавчий механізм (ВМ)

(11.37)

- екстремальний регулятор (ЕР)

(11.38)

(11.39)

Якщо v₀=const і =const, то величина кроку при будь-якому n є постійною.

Характер руху кроково-імпульсної системи можна визначити методом фазової площини у координатах “вихідна величина І – її перша різниця І ”. Рівняння фазової траєкторії І = f(І) або, з урахуванням (11.36), х = f(х) можна визначити за допомогою z-перетворення.

У нашому випадку передавальна функція лінійної частини дорівнює:

(11.40)

Тоді імпульсна перехідна функція матиме вигляд (табл. 2.1):

(11.41)

Дискретна передавальна функція імпульсного фільтра, що розглядається, буде (табл. 8.1):

(11.42)

З виходу релейного елемента знімається постійний сигнал , z-перетворення якого за умови має вигляд:

(11.43)

Тоді z-перетворення вихідного сигналу х з урахуванням коефіцієнта передачі реального імпульсного елемента k_i=Т₀, де =/Т₀ – відносна тривалість імпульсів, буде:

(11.44)

Розкладемо (11.44) на прості дроби і позначимо: k_ik₁k₃v₀=k, . Тоді отримаємо:

(11.45)

З урахуванням властивості лінійності z-перетворення за допомогою оберненого z-перетворення отримаємо:

(11.46)

Перша різниця х матиме вигляд:

(11.47)

Звідси: або з урахуванням, що , отримуємо:

(11.48)

Підставимо останній вираз до (11.46) і отримаємо рівняння фазової траєкторії х = f(x):

(11.49)

де с – стала, що враховує ненульові початкові умови х=х₀, х=х₀.

Тоді

(11.50)

Зазначимо, що при v<0 коефіцієнт k буде від’ємним, отже, знаки перед k у виразах (11.49) і (11.50) зміняться на протилежні. Для знаходження рівняння лінії перемикання, на якій відбувається змінювання знака величини v, використаємо рівняння регулятора (11.38).

Урахуємо, що або

(11.51)

З (11.38) видно, що змінювання знака v₀ має місце тільки при І+ = 0, тобто І = -. Тоді з (11.51) отримаємо рівняння лінії перемикання на різницевій фазовій площині:

(11.52)

Як і у разі безперервних екстремальних систем, у дискретних системах, що розраховані за допомогою різницевої фазової площини, важко встановити зв’язок між параметрами системи та її якістю. Тому для отримання заданих показників якості доводиться декілька разів виконувати розрахунки, змінюючи параметри екстремальної системи.

У закінченні зазначимо, що інерційність, що розташована до екстремального об’єкта (рис. 11.11, б), сповільнює рух системи до екстремальної точки, а інерційність, що розташована після об’єкта (рис. 11.11, в), сповільнює час вимірювання екстремуму, а отже, і визначення його положення.

Наведені вище аналітичні розрахунки СЕК базуються на достатньо повній інформації про об’єкт. Оскільки звичайно ця інформація є лише приблизною, остаточний висновок про доцільність застосування СЕК можна зробити лише після випробувань системи за промислових умов.

Содержание