Особливості використання засобів дистанційного навчання в кейсовому методі

У 1998 р. InterSystems випустила на ринок новий продукт Cache’-технологію – інтегроване середовище, постреляційна база для ефективної розробки додатків. Відповідно до документації щодо архітектури Cache’ і за деяким практичним досвідом можна сказати наступне.

Cache’-технологія від InterSystems є повністю інтегрованою високопродуктивною системою управління базами даних і середовищем швидкої розробки сучасних застосувань, орієнтованих на обробку транзакцій. Cache’ – це СУБД, заснована на Транзакційній Багатовимірній Моделі Даних (ТБМД). Вона забезпечує одночасну роботу практично будь-якого (йдеться вже про десятки тисяч) числа клієнтів без втрати продуктивності, при затратах незрівнянно менших, ніж у будь-якому іншому рішенні.

Звернемося до архітектури Cache’ (рис. 12.1). Підтримка ODBC забезпечує сумісність із SQL-стандартом. Visual Cache надає доступ до об’єктів Cache’ із Visual Basic і іншими засобами розробки. Weblink підтримує доступ із Web-додатків до бази даних Cache’. Cache’ ObjectScript – це об’єктно-орієнтована мова програмування. Крім того, об’єкти Cache’ можуть створюватися і змінюватися з використанням Java і C++.

Рис. 11.1. Архітектура Cache’

Три способи доступу до бази даних – прямий, реляційний і об’єктний, забезпечують продуктивність, міжсистемну взаємодію і швидку розробку додатків. Транзакційне ядро забезпечує високу продуктивність і масштабованість прикладних систем. Протокол Розподіленого Кеша розширює масштабованість застосувань “клієнт-сервер” і забезпечує “прозорий” доступ до бази даних у мережах будь-якого розміру.

Кейс-метод уже не викликає сьогодні значної полеміки. Усі відзначають його високу ефективність, хоча ускладнення викликає підготовка фахівців-викладачів, необхідність методичних розробок із правильного використання цього методу.

Підкреслимо, що метод ситуаційного навчання (ситуаційна методика чи кейс-метод (КМ)) підтвердив свою високу ефективність і результативність у проведенні дистанційних занять. КМ - та ж інновація з погляду методології, що і ДН - із погляду технології; крім того, вони відмінно доповнюють один одного. Для цього є декілька причин.

По-перше, говорячи про ДН, ми підкреслюємо його слухачоцентричність, тобто центральною фігурою в навчальному процесі є слухач, який формулює мету свого навчання, що визначає шлях до її досягнення. Відповідно, при плануванні курсу зміщаються акценти і пріоритети в порівнянні з традиційними методами роботи.

Модель навчання, сфокусована на слухачі, змушує викладачів відноситися до слухачів як до колег, що працюють разом для придбання відповідного і корисного навчального досвіду. Для цього потрібні викладачі, що бажають змінити свої стандартні методи викладання, стати дослідниками типів слухачів за формами сприйняття, дизайнерами стратегій оцінки, керувати процесами оцінки і бути консультантами, що допомагають слухачам інтерпретувати велика кількість інформації.

Слухачоцентрична модель навчання ставить перед викладачем задачу обережно використовувати описову мову в спілкуванні зі слухачами. Інструктори повинні вести діалог зі слухачами, що сприяє персональному і професійному росту. На жаль, деякі викладачі своїми коментарями і зауваженнями передають своє відношення до слухачів як до підлеглих. Зрозуміло, що стиль інструктора може бути небайдужий і чесний, якщо він дає конструктивну оцінку, що допомагає слухачу скласти чітку картину своєї навчальної роботи.

По-друге, гнучкість ДН дозволяє всім суб’єктам навчального процесу працювати в курсі в будь-який час і в будь-якому місці (єдина умова - доступ до Інтернету), у тому темпі, що є оптимальним для кожного конкретного слухача. Ви запитаєте, чому це важливо?

Слухачі бажають не тільки придбати теоретичні знання, а, скоріше, у першу чергу їхня мета - опанувати практичними навичками, потребу в яких вони відчувають у своїй роботі вже сьогодні. Тому одним із основних факторів успіху курсу, заснованого на кейсі-методі, є участь експерта-практика, який консультує та дає ділові рекомендації. Залучити такого експерта з бізнесу можна саме завдяки тим перевагам, що дає нам дистанційна форма навчання. Тепер не тільки слухачі, але й інструктори-викладачі, і експерта-практики можуть активно брати участь у навчальному процесі, не ламаючи кардинально свій графік роботи.

По-третє, педагогічна модель, що лежить в основі як ДН, так і КМ - це конструктивізм: коли знання і навички конструюються в процесі співробітництва слухачів і викладачів, кожний з який привносить свою інтерпретацію і власний унікальний досвід. Акцент робиться на використання процесів співробітництва, рефлексії і досвіду.

Звідси висновок: навчити не можна, можна лише навчитися; тому необхідно навчитися розглядати й оцінювати свої знання зсередини, а не тільки ззовні, тобто мова йде не про присвоєння чужого досвіду, а про придбання свого, що набагато складніше і відповідальніше.

Конструктивізм пропонує широку теоретичну структуру, що усе ширше застосовується в навчальному дизайні й у підходах до дистанційного веб-навчання і викладання, основні положення якої:

- знання конструюються шляхом процесу активного особистого залучення в зовнішній світ. Знання - продукт, що неможливо пасивно одержати від інших чи накопичувати. Тому навчальне середовище повинне акцентувати особисту відповідальність і ініціативу, наприклад, в організації навчання навколо постановки і досягнення окремої мети, а не навколо теми, надавати можливість слухачам виявити навички самокерування і само-моніторингу. Дизайн курсу повинен відповідати досвіду, інтересам і потребам слухачів і наголошувати на самоспрямованому підході до навчання (див. рис. 12.1);

- знання прив’язані до контексту, тобто слухачі повинні розуміти зв’язку між концепціями і контекстом, приймаючи участь у автентичній навчальній діяльності, де зважуються контекстуалізовані проблеми;

- навчальний досвід повинен включати можливість співробітництва і спілкування з колегами по навчанню й інструкторами, таким чином, вивчаючи проблему з декількох різних точок зору і перспектив.

По-четверте, досвід показує, що лінійна схема навчання протипоказана для дистанційної форми. І саме нелінійності (активного навчання) дотримується кейс-метод навчання. Зупинимося на цьому аспекті детальніше.

Робота слухача базується на концепції навчальної схеми. Це ряд підходів до навчального матеріалу, доступному для слухача, який дає йому можливість досягти його власної навчальної мети. Ці підходи забезпечують структуру навчального матеріалу, що, у принципі, відкрита відповідно до індивідуальними цілями, а також допомагає уникнути дезорієнтації, що часто виникає при використанні гіпертексту чи систем гіпермедіа в ДН. Навчальна мета повинна бути чітко сформульована і кваліфікована, наприклад, успішне виконання задачі чи рішення бізнес проблеми.

Так само, як слухач вільний формулювати свою навчальну мету, він також вільний обирати шлях, яким він бажає досягти її. Він може вибрати прямий шлях до конкретної мети, а може, при бажанні, відступити в периферійні, другорядні аспекти навчального матеріалу. Як і будь-який мандрівник у незнайомій країні може попросити ради в людини, що знає місцевість, який шлях обрати, що найкраще підходить до його вимог і місцю призначення, так і слухач може, почавши навчання, консультуватися з інструктором, щоб обговорити з ним мету та шлях її досягнення.

У навчальній програмі прослідковуються дві основні форми навчальної схеми, відповідно тому, у якій формі відбувається здобування знань.

Схема навчання 1: Лінійне навчання - дає користувачу можливість навігації за лінійною схемою (рецептивне навчання). У цьому варіанті навчання слухач не одержує підтримки, що стосується застосування придбаних навичок. Найчастіше слухач навчається самостійно і не прив’язаний до прогресу інших учасників курсу.

Схема навчання 2: Активне навчання - пропонує слухачу вибір, як організувати знаходження доступних знань самому, для того, щоб проаналізувати кейс, виконати проект у рамках рольової гри тощо Це і є активне навчання. Курс концентрується на практичних проблемах.

Така форма навчання - для слухачів, що бажають ознайомитися з областю знань швидко і щодо конкретних цілей. Високий ступінь модульності змісту курсу допомагає слухачу розробити свою власну навчальну схему. Він може вибрати конкретний зміст на основі своїх існуючих ідей, чи він може разом з інструктором вирішити, які модулі курсу йому варто пройти чи цілком частково.

Із цією метою можна слухачу запропонувати пройти "тест на розміщення в курсі" - щоб визначити функції слухача в компанії, його кваліфікаційну мету, що передують знання і власні інтереси в підготовці. Для визначення попередніх знань, результати тесту може перевірити сам слухач і інструктор. Результати самооцінки реєструються в навчальному плані і використовуються для визначення наступної форми курсу. А інструктор за результатами такого тесту і самооцінки слухача бачить розбіжності в сприйнятті слухачем своїх можливостей.

На основі цього тесту визначається навчальна схема в рамках конкретних модулів відповідно до ряду критеріїв:

- відповідно до обсягу навчання;

- відповідно до операційної чи керівною функції слухача (наприклад, у бізнесі персонал, що працює над підготовкою проекту, вимагає інших навичок, ніж ті, хто втягнутий у планування і реалізацію проекту).

Для того, щоби сфера інтересів слухача охоплювалася структурою змісту курсу, на всіх стадіях треба забезпечити можливість відхилитися в інші області навчання. Таким чином, слухач сам може визначати глибину й обсяг вивчення матеріалу. Великим позитивом є те, що обробка практичних прикладів - не просте доповнення до придбання навичок, а основний компонент навчальної програми. Успіх слухача виміряється не правильними відповідями на питання тесту, а відповідним рішенням проблем, що з’являються в практичному прикладі. Інструктор оцінює рішення слухача і, при необхідності, вносить корективи.

Наприклад, на кожній стадії виконання проекту слухачу надаються інструменти для його виконання, а також ресурси, що включають у себе тези теоретичного матеріалу, більш глибоке пояснення теоретичних концепцій, словник-глосарій, само-тести на визначення правильності розуміння поставленої проблеми, можливість поспілкуватися й обговорити неясні питання з викладачем-інструктором, експертом-практиком, своїми колегами по навчанню в асинхронному режимі (у форумі) чи в реальному часі (у чаті).

Почнемо з ролі слухача в процесі навчання за допомогою кейс-методу, що, загалом, має 3 стадії (рис. 11.2):

Рис. 11.2. Стадії в процесі навчання за допомогою кейс-методу

(1 - індивідуальна підготовка; 2 - обговорення в малій груп;і 3 - обговорення в загальній групі)

Слухачі і викладач-інструктор втягнуті в захоплюючий і динамічний процес, де навчання через практичну діяльність є ключовою концепцією. Від них потрібна серйозна підготовка і величезна персональна віддача.

Ця нова роль викладача-інструктора дає йому можливість вийти із-за кафедри і приступити до активної роботи. Заняття починають нагадувати семінар, а така атмосфера активізує і мотивує слухачів.

Якщо правильно налаштуватись, Ви знайдете, що кейс-метод навіть трохи простіший, хоча він ставить перед інструктором нові задачі. У ДН викладач-інструктор-фасилитатор, що втягує слухачів у роботу, модератор дискусій і ресурс у процесі навчання, який радить та дає оцінку, що аналізує роботу слухачів. Якщо слухачі прийшли на курс, тому що їх зацікавила проблема чи конкретне питання, то удержати їх у курсі, тим більше дистанційному, може тільки сам процес навчання. Звідси випливає, що зробити процес навчання цікавим, насиченим, корисним і приємним - головна задача інструктора, причому задача не з простих.

Дуже важливо створити придатну атмосферу, тому перші дні роботи в курсі - найважливіші.

Поважайте знання слухачів, це встановить рівність відношень між викладачем і слухачами і мотивує слухачів до активної участі.

У свою чергу, викладач також довідається багато нового, що допоможе йому в майбутньому проведенні курсу, якісно поліпшивши його зміст. Це також є великою перевагою об’єднання даного методу та форми навчання.

Важливо також дати Слухачам відчути і зрозуміти, що їхній внесок важливий, що зробить їх активними учасниками і комунікаторами.

Перш ніж приступити до розгляду інформаційних систем, їх класифікації і використання при управлінні економічними об’єктами, необхідно визначити терміни інформаційна система і інформаційна технологія.

Інформаційна система (ІС) збирає, обробляє, зберігає, аналізує і поширює інформацію для специфічних цілей. Як і будь-яка система, ІС включає вхідну інформацію (дані, інструкції) і вихідну інформацію (звіти, розрахунки). Вона обробляє вхідну інформацію і проводить вихідну інформацію, яка посилається користувачеві або іншій системі. Вона може так само включати механізм зворотного зв’язку, який контролює операції. Як і будь-яка інша система, ІС діє в навколишньому середовищі.

Комп’ютеризована ІС – це ІС, яка використовує комп’ютерну технологію для виконання деяких або всіх своїх завдань.

Такі системи можуть включати персональний комп’ютер і програмне забезпечення або вони можуть включати декілька тисяч комп’ютерів різних розмірів з сотнями принтерів, плотерів і інших пристроїв, такі як комунікаційні мережі і бази даних.

В більшості випадків ІС включають також людей.

Нижче перераховані базові компоненти інформаційних систем:

• технічне забезпечення це набір пристроїв, таких як процесор, монітор, клавіатура і ін., які дозволяють здійснювати доступ даним і інформації, її обробку і надання;

• програмне забезпечення це набір програм, який дає можливість технічному забезпеченню обробляти дані;

• база даних це сукупність зв’язаних файлів, таблиць, відносин тощо, які зберігають дані і їх об’єднання;

• мережа це система, що пов’язує, яка дозволяє здійснювати розділення ресурсів різних комп’ютерів;

• процедури це набір інструкцій про те, як комбінувати вищеназвані компоненти для того, щоб обробляти інформацію і генерувати необхідні виходи;

• люди це ті індивідуальності, які працюють з системою або використовують її виходи.

Як видно, інформаційна система об’єднує набагато більше, ніж тільки комп’ютери. Успішне використання ІС вимагає розуміння бізнесу і його оточення, яке підтримується ІС. Наприклад, для проектування ІС, яка підтримує виконання трансакцій на фондовій біржі, необхідно розуміти всі процедури, пов’язані з покупкою і продажем акцій, облігацій, опціонів тощо.

Інформаційна технологія (ІТ), у вузькому визначенні, відноситься до технологічної сторони інформаційної системи. ІТ включає технічні забезпечення, бази даних, програмне забезпечення, мережі і інші засоби. Вона може розглядатися як підсистема ІС. Іноді термін ІТ використовується в широкому сенсі для опису сукупності декілька ІС, користувачів і менеджменту всієї організації.

ІТ відрізняються за типом оброблюваної інформації (рис.12.2), але можуть об’єднуватися в інтегровані технології.

Тепер, коли визначені базові терміни, розглянемо класифікацію ІС.

ІС можуть бути класифіковані декількома шляхами: по організаційних рівнях, основних функціональних галузях і забезпечуваній підтримці.

1. Класифікація по організаційній структурі. Організації складаються з таких компонентів, як відділення, департаменти і групи. Одним з шляхів класифікації ІС є розділення по організаційних структурних лініях ієрархії. Таким чином, ми можемо знайти ІС, побудовані для вищої ланки управління, для відділень, департаментів, оперативних функціональних одиниць і навіть для окремих працівників. Такі системи можуть бути самостійними або ж вони можуть бути взаємозв’язані.

Рис.12.2. ІТ залежно від типу оброблюваної інформації

• ІС для департаментів. Часто організація використовує декілька прикладних програм в одній функціональній галузі або департаменті. Наприклад, у фінансовому департаменті деякі програми можуть бути повністю незалежні від інших, тоді як інші взаємозв’язані. Сукупність прикладних програм у галузі фінансового менеджменту називаються ІС фінансового менеджменту. Таким чином, вона згадується як одна ІС для департаменту, навіть якщо складається з декількох прикладних підсистем.

• ІС підприємства. Оскільки ІС для департаментів зазвичай є спорідненими функціональним областям, то сукупність всіх застосувань для департаментів складає ІС всього підприємства.

• Міжорганізаційні системи. Ці ІС зв’язують дві і більш за організації і є загальними між бізнес партнерами, і екстенсивно використовуються для електронної комерції, часто через Екстранет (Extranet).

2. Класифікація за функціональними галузями. ІС на рівні департаменту підтримують традиційні функціональні галузі підприємства або фірми. Основними функціональними системами є:

• ІС бухгалтерії;

• фінансова ІС;

• банківська ІС;

• виробнича ІС;

• ІС управління персоналом.

У кожній функціональній галузі деякі рутинні завдання, що повторюються, існують як основа для вирішень і дій організації. Підготовка платіжних відомостей і рахунків для оплати є типовими прикладами. ІС, яка підтримує рішення цих задач, називається система обробки трансакцій. Ці ІС підтримують завдання, що вирішуються у всіх функціональних галузях, але особливо в бухгалтерії і фінансах.

3. Класифікація щодо забезпечуваної підтримки. Третій шлях класифікації інформаційних систем – відповідно до типу підтримки, який вона забезпечує, незалежно від функціональної галузі. Наприклад, ІС може підтримувати офісних службовців майже в будь-якій функціональній галузі. Також і менеджерів, незалежно від того, де вони працюють, можуть бути підтримані комп’ютеризованою системою ухвалення рішень. Основними типами ІС по цій класифікації є:

• система обробки трансакцій (СТІЛЬНИК або TPS) – підтримує завдання, що повторюються, рутинні, і дії, а також штат виконавця;

• інформаційна система менеджменту (ІСМ) – підтримує функціональну діяльність менеджерів;

• офісна автоматизована система – підтримує офісних службовців;

• система підтримки рішень (СПР) – підтримує ухвалення рішень менеджерами і аналітиками;

• виконавська інформаційна система підтримує рішення вищої управлінської ланки (EIS);

• інтелектуальна інформаційна система (ІІС) – підтримує головним чином менеджерів з управління знаннями, аналітиків, але може також підтримувати інші групи співробітників.

Відношення між різними типами інформаційних систем підтримки ухвалення рішень можна узагальнити таким чином:

• кожна система підтримки має достатньо унікальні характеристики і може бути класифікована як окремий об’єкт;

• взаємини і координація між різними типами систем знаходяться в динаміці і постійному розвитку;

• у багатьох випадках дві або більш за систему інтегруються у форму гібридної інформаційної системи;

• між системами циркулюють інформаційні потоки.