Система

завданням системного аналізу є побудова цілісної картини досліджуваного об'єкта як системи, врахування взаємозв’яз­ків та взаємодії між частинами цієї системи, тобто її елементами. Під системою розуміють множину довільної природи, елементи якої закономірно пов’язані між собою.

Найпростішою частиною системи, неподільною з огляду вирішення конкретної задачі, є елемент.

Структура системи – це її склад за елементами, взаємовідношення між елементами та їхніми групами.

Стан системи – це її характеристика у певний момент часу.

Поведінка – здатність системи переходити з одного стану в інший. В такому випадку кажуть, що вона має поведінку.

Рівновага – це здатність системи у випадку відсутності зовнішніх збурюючих дій зберігати свій стан як завгодно довго.

Стійкість – це здатність системи повертатись у стан рівноваги після виведення її з цього стану зовнішніми збурюючими чинниками.

Розвиток системи – це її перехід з одного стану в інший.

Метою системи є заздалегідь продуманий результат свідомої діяльності людини. У багатьох детермінованих задачах системного аналізу є визначення оптимуму певного показника.

Найбільш загальною метою системи є її виживання, тобто належність стану системи певній заданій множині можливих станів за всіх можливих змін оточуючого середовища. Оскільки зміна середовища зазвичай буває стохастичною (не передбачу­ваною), виникає оптимізаційна задача максимізу­вати ймовір­ність виживання.

Адаптація – це здатність системи виявляти цілеспрямовану поведінку пристосування у складних середовищах, а також сам процес пристосування.

Функція – це здатність об’єкта до виконання дій, спрямованих на досягнення мети.

Розглянемо головні властивості системи.

Вчений У.Р.Ешбі назвав здатність системи набувати власти­востей, не притаманних жодному з її елементів, принципом емерджентності .

Економічну систему визначають як функціо­нальну підсистему суспільства, в якій здійснюється виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ.

До особливостей економічних систем відносять:

• надзвичайну складність систем, зумовлену наявністю великої кількості зв’язків і сильними матеріальними та інформа­ційними зв’язками між елементами і підсистемами;

• неперервний динамічний і такий, що не повторюється в макромасштабах, характер розвитку

• неперервний вплив природних чинників і суспільства, які відчувають економічні системи, причому цей вплив є стохастичним.

Виробництво – це цілеспрямована діяльність на створення корисних благ.

Метою системи є забезпечення бажаного значення виходів. Дослідження систем здійснюється двома напрямами: перший – вдосконалення систем, другий – вдосконалення інструментарію контролю за діяльністю системи.

У кібернетичному аспекті економіка – система, яка створює матеріальні блага і послуги, розподіляє, обмінює і використо­вує їх є, відповідно, функціональною підсис­темою всієї суспільної системи.

Функціональними входами економічної системи є природні ресурси, засоби виробництва і трудові ресурси.

Виробнича система – це об’єднання виробничих сил і виробничих відносин, технологій і середовищ. Суть і призначення виробничих систем визначено конкретними умовами реалізації власних функцій, визначених щодо конкретного виробництва.

Відношення між поняттям виробничої системи та поняттям процесу виробництва відповідає відношенню між призначенням будь-якого механізму та процесами, що у ньому відбуваються. Тому такі взаємопов’язані поняття можна розкрити через систему єдиних визначників. Зокрема, у виробничих системах визначни­ками, які розкривають їхню виробничу суть і якість функціо­нування, є атрибути мети, система обмежень та результатив­ність досягнення мети.

3. Розглянемо характеристики найважливіших визначників типової виробничої системи і суть, притаманних для них, питань організації: