2. Основні права та обов'язки держав під час космічної діяльності

Встановивши основні принципи діяльності з дослідження та використання космічного простору, Договір про космос водночас закріплює права держав під час провадження космічної діяльності:

• здійснювати дослідження та використання космічного простору та небесних тіл без будь-якої дискримінації, на основі рівності, при вільному доступі в усі райони небесних тіл;

• вільно провадити в космічному просторі та на небесних тілах наукові дослідження;

• використовувати будь-яке обладнання або засоби та військовий персонал для наукових досліджень небесних тіл або будь-яких інших мирних цілей;

• зберігати юрисдикцію та контроль над запущеними космічними об’єктами та їх екіпажами, а також право власності щодо космічних об’єктів, незалежно від їх місцезнаходження;

• порушувати питання щодо проведення консультацій з державою, яка планує діяльність або експеримент в космосі, якщо є підстави вважати, що вони створюватимуть потенційно шкідливі перепони діяльності інших держав з мирного дослідження та використання космічного простору;

• звертатись з проханням про надання можливостей щодо нагляду за польотом своїх космічних об’єктів (з метою укладення угод про розміщення на територіях інших держав станцій спостереження);

• право відвідувати (на основі обміну та після завчасного сповіщення) усі станції, установки та космічні кораблі на небесних тілах.

Договір про космос встановлює також обов’язки держав під час космічної діяльності:

• сприяти міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях космічного простору;

• провадити дослідження та використання космічного простору відповідно до міжнародного права, включаючи Статут ООН, в інтересах підтримки міжнародного миру та безпеки і розвитку міжнародного співробітництва та взаєморозуміння;

• надавати космонавтам інших держав усю необхідну допомогу на випадок аварії, лиха або вимушеної посадки (поза межами території запускаючої держави) і для повернення їх цій державі;

• негайно інформувати інші держави чи Генерального секретаря ООН про встановлені космічні явища, які могли б становити небезпеку для життя або здоров’я космонавтів;

• нести міжнародну відповідальність за діяльність національних суб’єктів космічної діяльності, у тому числі за шкоду, спричинену під час цієї діяльності;

• повертати запускаючій державі на її прохання космічні об’єкти, що виявлені за межами цієї держави;

• враховувати відповідні інтереси інших держав при дослідженнях космічного простору; вживати заходів для запобігання шкідливого забруднення космосу та несприятливих змін земного середовища;

• провадити міжнародні консультації перед проведенням експерименту, здатного викликати шкідливі наслідки;

• на рівних засадах розглядати прохання інших держав про надання їм можливості для нагляду за польотом космічних об’єктів;

• в максимально можливій і практично здійсненній мірі інформувати Генерального секретаря ООН, громадськість і міжнародну наукову спільноту про характер, місце та результати космічної діяльності;

• зберігати на засадах взаємності відкритими для космонавтів інших держав усі станції, установки та космічні кораблі на небесних тілах.

Договір забороняє: проголошувати суверенітет на космічний простір і небесні тіла, а також здійснювати їх національне привласнення або окупацію; виводити на орбіту (розміщувати в космосі) і встановлювати на небесних тілах будь-які об’єкти з ядерною зброєю чи іншими видами зброї масового знищення; використовувати Місяць та інші небесні тіла в немирних цілях; присвоювати космічні об’єкти інших держав незалежно від місця їх виявлення.

Таким чином, Договір про космос встановив міжнародно-правові засади, правила космічної діяльності, якими повинні керуватися держави та міжнародні організації в ході діяльності з дослідження та використання космічного простору, причому незалежно від того є держава запускаючою, чи ні. Крім цього, Договором встановлено правовий режим космічного простору і небесних тіл, а також закладено основи правового статусу об’єктів і суб’єктів космічної діяльності.