2. Основні галузеві принципи міжнародного космічного права.

Принципи міжнародного космічного права – абстракції та узагальнення, які походять від юридичних фактів і норм загального міжнародного права та характеризують правовий порядок у сфері космічних відносин

20 грудня 1961 року було, по суті, ухвалено три з основних «космічних» принципів:

• міжнародне право, включаючи Статут ООН, застосовується і до космічного простору, і до небесних тіл;

• космічний простір і небесні тіла відкриті для дослідження та використання усіма державами згідно з міжнародним правом;

• космічний простір і небесні тіла не підлягають національному привласненню.

Але тільки після підписання в серпні 1963 року Московського Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою проблема узгодження позицій СРСР і США стосовно пріоритетності розробки та прийняття наступних правових принципів космічної діяльності в рамках роботи КВКП дійсно зсунулась з «мертвої» точки. Цьому сприяло й прийняття ГА ООН резолюцій 1884 (ХVІІІ) від 17.10.63 р. і 1910 (ХVІІІ) від 27.11.63 р., які закликали усі держави-члени відмовитися від виведення зброї масового ураження в космічний простір і активніше приєднуватися до згаданого Договору.

Через кілька тижнів після прийняття зазначених резолюцій як підсумок численних дискусій та переговорів, конференцій і семінарів, багаторічної кропіткої діяльності багатьох юристів і міжнародних організацій, комітетів та спеціальних робочих груп ООН 13 грудня 1963 ГА ООН одностайно приймає резолюцію 1962 (ХVІІІ) з викладенням Декларації правових принципів діяльності держав з дослідження та використання космічного простору (Декларації принципів).

Окремі фахівці з міжнародного права вважають прийняття цієї Декларації знаковою подією в історії міжнародного космічного права.

Декларація принципів уперше сформулювала основні принципи поведінки держав в процесі космічної діяльності:

• дослідження та використання космічного простору здійснюється на благо і в інтересах усього людства (п. 1 Декларації);

• космічний простір так, як і небесні тіла, є відкритими для усіх держав і не підлягають національному привласненню (п.2, 3);

• міжнародне право, включаючи Статут ООН, застосовується й до космічного простору, до небесних тіл (п.2, 4);

• діяльність держав з дослідження та використання космічного простору провадиться в інтересах збереження міжнародного миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва та взаєморозуміння і нестворення перешкод такій діяльності інших держав (п.4, 6);

• держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність з дослідження та використання космічного простору, у т. ч. за шкоду, спричинену під час цієї діяльності (п.5, 8);

• держава реєстрації космічного об’єкта зберігає юрисдикцію та контроль над таким об’єктом і будь-яким екіпажем, що знаходиться у ньому, у космосі та після повернення на Землю (п.7);

• держави розглядають космонавтів як посланців людства і надають їм усю необхідну допомогу для повернення до країни реєстрації на випадок аварії, лиха або вимушеної посадки на території іноземної держави (п.9).

Таким чином, положення Декларації принципів містять системно викладені принципи міжнародного космічного права, однак, для набуття обов’язковості ці принципи необхідно було закріпити в тексті міжнародного договору. Що й сталося пізніше, коли зазначені принципи стали підґрунтям для формування Договору про космос.

3. Основні риси транспортного права.

Відмінною рисою транспортного права є те, що воно включає владно-організаційні стосунки, регульовані адміністративним правом, і майнові стосунки, врегульовані цивільним кодексом. Таке поєднання саме по собі не є достатньою основою для виділення транспортного права в окрему галузь. Не може служити аргументом і наявність транспортних статутів і кодексів і нормативних документів, що регулюють стосунки на транспорті. Поява нової галузі права можлива лише там, де можна створити загальні стани, що відбивають загальні принципи і методи регулювання для усіх норм. В даному випадку не можна говорити про наявність самостійної галузі права.

Задачи

1. Командир повітряного судна К. грубо порушив правила польотів при посадці, чим поставив під загрозу безпеку в аеропорту і створив реальну загрозу авіакатастрофи. Однак, через своєчасні дії диспетчера катастрофи вдалося уникнути, збитків завдано не було. За свідченнями інших членів екіпажу К. розповідав, що перед вильотом трохи випив. К. в своєму поясненні визнав цей факт, але заявив, що причиною небезпечної ситуації в аеропорту став не алкоголь, а несправність одного з двигунів літака. Розслідування підтвердило цей факт, встановивши, що причиною виходу з ладу двигуна було недбале технічне обслуговування.

К. було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також до кримінальної відповідальності за ст. 281 і за п. 13 ч. 1 ст. 67 ККУ, а начальника аеропорту Н. (до якого приписане повітряне судно, яким керував К.), а також бортмеханіка Б. - за ст. 287 ККУ.

Питання:

1) Чи правильно кваліфіковано дії К., Н., та Б.?

2) Чи підлягають вони адміністративній або кримінальній відповідальності, якщо так, то за якими статтями?

3) Відповідь обґрунтуйте на підставі чинного законодавства.

1. ч 1. Ст 276-1кку замість ст 281 кку, п. 13 ч. 1 ст. 67 ККУ, ч. 1 ст. 130 КУпАП,-К,

Н і Б на мою думку не відповідають кримінальній відповідальності

2.Підприємство "А" отримало вантаж з нестачею, у зв’язку з чим звернулося з позовом до суду на пароплавство та вантажовідправника про стягнення вартості місця обладнання, якого не вистачає, доставленого по накладній. До позовної заяви було додано:

а) накладна з відміткою про видачу вантажу від 24 липня 2008р.;

б) акт приймання обладнання по кількості місць від 25 липня 2008р.;

в) заява від підприємства на видачу комерційного акту від 23 грудня 2008р.;

г) скарга на відмову від видачі комерційного акту від 25 грудня 2008р.

Питання:

1) Яке рішення має прийняти арбітражний суд?