2. Демілітаризація космічного простору.

З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що використання космосу з воєнною метою являє собою ні з чим незрівняну небезпеку. Тому вже 14 листопада 1957 pоку резолюцією 1148 (XII) ГА ООН закликала укласти міжнародну конвенцію з роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об’єктів у космічний простір суто в мирних цілях. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору з воєнною метою, а також виведення у космос і розміщення у ньому військової космічної техніки, і, таким чином, сприяло створенню умов для встановлення засад правового регулювання використання космічного простору виключно в мирних цілях.

Першою, вітаючи наміри двох космічних наддержав не розміщувати у космічному просторі зброю масового знищення, ГА ООН закликала усі держави «стримуватися від виводу на навколоземну орбіту будь-яких об’єктів, які несуть на собі ядерну зброю чи будь-яку іншу зброю масового знищення, встановлення такої зброї на небесних тілах або розміщення такої зброї в космічному просторі будь-яким іншим чином». Друга, зі схваленням констатуючи укладення Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою, запрошувала усі держави стати членами цього договору.

На сьогодні понад 130 членів світового співтовариства стали учасницями Договору, а з провідних космічних держав на цей час тільки Індія, КНР і Франція не приєднались до нього.

Значення цього договору з точки зору правового регулювання космічної діяльності полягає в тому, що він заборонив у цьому просторі будь-які ядерні вибухи. Така заборона сприяла запобіганню розповсюдження гонки ядерних озброєнь на космічний простір.

Звичайно, Договір про заборону ядерних випробувань у трьох сферах не міг за визначенням стати міжнародним документом, що комплексно врегульовує діяльність у космічному просторі. Однак, заклавши правові основи демілітаризації космосу, Московський договір 1963 р. залишив не вирішеними навіть у цьому контексті дві проблеми: він не передбачає механізмів міжнародного контролю за його виконанням та не містить заборони на розміщення ядерної зброї в космічному просторі.

Затвердивши міжнародно-правові засади космічної діяльності, Договір про космос запровадив також суттєві обмеження в сфері воєнного використання космічного простору: якщо Московський договір 1963 року встановив мораторій на ядерні випробування в космосі, то Договір про космос вже зобов’язує учасників «не виводити на орбіту Землі будь-які об’єкти з ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення... ...і не розміщувати таку зброю в космічному просторі будь-яким іншим чином» (ст. IV Договору про космос). Водночас, не забороняючи суворо використовувати космічний простір з воєнною метою (принцип виключно мирного використання цього простору або розповсюджено тією самою статтею тільки на Місяць та інші небесні тіла), Договір про космос лише обмежує можливі обсяги запусків у космос ракетно-космічної техніки військового призначення.

Таким чином, за існуючими міжнародними зобов’язаннями держав у космічному просторі заборонено розміщувати окремі види зброї, що з огляду на норми міжнародного права може бути класифіковано як встановлення в цьому просторі режиму часткової демілітаризації.

Останні резолюції ГА ООН, документи інших форумів найвищого рівня з питань міжнародної співпраці, миру та безпеки постійно закликають держави, особливо ті, що володіють значним космічним потенціалом, активно сприяти досягненню мети запобігання гонки озброєнь у космічному просторі як найважливішої з умов розвитку міжнародного співробітництва в дослідженні та використанні космічного простору в інтересах усього людства.