6. Короткий огляд високошвидкісного і комутованого підключення

На початку 1960-х, модеми були використовували для забезпечення зв’язку між терміналами та головним центральним комп’ютером для введення/виведення інформації. Багато компаній орендувало комп’ютерний час, але існуюча ситуація була фінансово незручною. Швидкість передачі була дуже малою, 300 біт/с, передаючи приблизно 30 символів за секунду.

ПК отримав широке розповсюдження у 1970-х, з’явились електронні дошки оголошень Bulletin Board Systems (BBS). Ці дошки BBS давали користувачам можливість з’єднуватись залишати або читати повідомлення на дошках обговорення (discussion board).

Прийняття швидкості передачі 300 біт/с було обумовлено тим, що для більшості людей вона перевищувала швидкість читання та набору тексту. На початку 1980-х кількість електронних дошок оголошень експоненціальне збільшилось і швидкості 300 біт/с вже не вистачало для передачі великих файлів та графіки. Починаючи з 1990-х модеми почали працювати із швидкістю 9600 біт/с та досягли сучасного стандарту 56 000 біт/с у 1998 році.

Так неминуче вийшли на споживчий ринок високошвидкісні послуги для корпоративних клієнтів – це Digital Subscriber Line (DSL) цифрові клієнтські лінії та кабельні модеми. Ці послуги вже не вимагали дороге устаткування та додаткової телефонної лінії. Цей сервіс був постійно діючий і не потрібно з’єднуватись для встановлення кожної сесії. Усе це дало можливість широкого доступу до мережі Internet малим офісам та мережам домашніх користувачів.