5.1. Місцеві фінанси

Як уже говорилося, державна фінансова система України склада­ється із чотирьох ланок:

• державного бюджету;

• фінансів місцевих органів влади;

• спеціальних позабюджетних фондів;

• фінансів державних корпорацій.

У зв'язку із демократизацією державного устрою та управління в Україні значного розвитку набуває місцеве самоврядування. Місцеве само­врядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до принципу матеріально-фінансової самостійності місцеві представницькі та виконав­чі органи влади для виконання покладених на них обов'язків формують, розподіляють та використовують централізовані фонди коштів.

Останнім часом спостерігається регіоналізація економічних і со­ціальних процесів. Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику, фінансуючи місцеві заклади освіти, медицини, ко­мунального обслуговування населення тощо.

У зв'язку із зазначеними вище процесами зростає роль місцевих фінансів. Слід зауважити, що це поняття не вичерпується фінансами

188

місцевих органів влади. Оскільки сутнісними проявами фінансів як еко­номічної категорії є економічні та суспільні (соціальні) відносини, то місцеві фінанси взаємозв'язані із соціально-економічним розвитком ре­гіону. Саме тому, аналізуючи місцеві фінанси, не можна не сказати про кошти організацій, підприємств усіх форм власності, які спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури регіону та на задоволення сус­пільних інтересів і потреб.

У чому ж суть місцевих фінансів? По-перше, це економічні відно­сини, які відображають рух коштів, наприклад:

• формування дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів;

• міжбюджетні відносини;

• формування та використання регіональних позабюджетних фондів;

• місцеві позички, лотереї тощо;

• створення комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ;

перерахування до місцевих бюджетів податків та інших обов'язко­вих платежів підприємствами різних форм власності;

• діяльність підприємств зі створення фондів коштів найрізноманіт­нішого призначення;

• створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Усі зазначені вище економічні відносини мають розподільчий і пе-рерозподільчий характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній власник. Наприклад, частина прибутку підприємств у вигляді податків стягується до бюджету, перерозподіляється на розсуд органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільчу категорію можна говори­ти з точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному роз­витку регіону. Природно, що інший прояв суті місцевих фінансів — соці­альний. Виявляються найрізноманітніші відносини між учасниками ви­робничої і невиробничої сфери, з одного боку, та підприємствами і дер­жавою, з другого, наприклад:

• фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охо­ рони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціаль­ ного забезпечення і соціального захисту населення;

189

Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ ЩЩв

• використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охо­рони навколишнього природного середовища, відновлення па­м'яток природи і культури, які перебувають у віданні відповідних органів влади;

• на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ре­монт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, ме­режі шляхів відповідного підпорядкування; на утримання органів самоврядування; на захист прав споживачів тощо.

Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу централізо­ваних фондів коштів (у вигляді бюджету і позабюджетних фондів) вка­зує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституцій­них прав громадян.

З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, де­далі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси. Децентралізовані фінанси — це грошові від­носини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності, громадських організацій. Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використаною на ство­рення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання най­кращих результатів роботи трудових колективів; на задоволення соці­ально-культурних потреб: будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, дотацій робітничим їдальням тощо. Частина прибутку може бути використаною на доброчинність, підтримку творчих колективів.

Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінан­сові ресурси громадських організацій і установ; спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім ча­сом в Україні починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні доброчинні фонди. До речі, у США існує понад 50 тисяч різних добро­чинних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цьо­го часу їхні кошти мають бути використаними на відповідні цілі.

Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані та де­централізовані фонди коштів. Місцеві фінансові ресурси — це фонди ко­штів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний

190

розвиток регіонів. Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів. Структурний метод дає змогу не лише показати сукупність фінансових відносин, а й виявити характер взаємо­зв'язків між елементами системи. Це в свою чергу дає можливість зро­бити і кількісний, і якісний аналіз місцевих фінансових ресурсів. Струк­туру місцевих фінансових ресурсів подано на рис. 5.1.

Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи міс­цевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бю­джетів визначений Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про бюджетну систему України», чинним податковим законо­давством. Одним із основних принципів формування місцевих бюджетів є їхня самостійність. На жаль, саме цей принцип, який фактично є осно­вою місцевого самоуправління, не дотримується. Причин такої ситуації багато. Вони є як об'єктивними, так і суб'єктивними.

Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ; фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використо­вуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-кому­нальних об'єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є регіональні позабюджетні фонди. Джерелами їх формування можуть бути запозичені ресурси, до­бровільні вклади юридичних і фізичних осіб.

Навіть поверхневий аналіз місцевих фінансових ресурсів свідчить, що існують динамічні взаємозв'язки між різними ланками фінансової системи України. Це повинні враховувати органи місцевого самовряду­вання у своїй фінансовій діяльності. Фінансова діяльність є особливою гатуззю управління, спеціальне завдання якої — мобілізація, розподіл і використання фондів коштів.

Інформаційна система підтримки прийняття фінансових рішень в місцевих органів влади повинна будуватися на таких принципах: 1) принцип взаємозв'язку і взаємозалежності — відображає вплив фінансової політики держави, місцевих органів влади на всі еле­менти системи регіональних фінансових ресурсів;

191

Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ

2. принцип повноти — врахування усіх можливих регіональних фі­нансових ресурсів;

3. принцип комплексності — відображає взаємозв'язок між елемен­тами місцевих фінансів, показниками місцевих бюджетів у вза­ємозв'язку із соціально-економічним розвитком регіонів;

4. принцип обліку і контролю за місцевими фінансами;

5. принцип законності та дотримання фінансової дисципліни;

6. принцип самостійності в управлінні місцевими фінансами.

Рис. 5.1

192

Структура місцевих фінансових ресурсів