9.2. Процеси введення – виведення

Існують такі найтиповіші пристрої введення – виведення.

Виведення

1. Оперативна текстова і графічна інформація (монохромні й кольорові дисплеї).

2. Тверда копія (принтери, графопобудовники).

3. Звукове виведення (синтезатори, звукогенератори).

4. Фактографічне виведення (інтерактивна інформація).

Уведення

1. Уведення даних людиною:

клавіатура (текстове введення);

планшети, сканери (графічне введення).

2. Автоматизоване збирання інформації:

засоби зчитування документів;

звуковий і рядковий сканери.

3. Позиціювання і вибір:

світлове перо;

сенсорний екран;

маніпулятор «миша», «джойстик» і куля.

При виборі пристроїв враховуються такі фактори:

1) зміст і формат оброблюваних даних;

2) обсяг уведення – виведення;

3) обмеження, висунуті користувачем і робочим середовищем;

4) обмеження, пов’язані з іншими апаратними і програмними засобами.

Клавіатура – це основний пристрій введення даних в ЕОМ при інтерактивному режимі. Вона використовується для введення малих і середніх обсягів символьних даних залежно від досвіду користувача. Для великих обсягів даних слід застосовувати оптичні й магнітні зчитуючі пристрої (зчитувачі кодів, пристрої для зчитування штрихових кодів, кредитні картки, спеціальна клавіатура, сканери тощо).

Класифікуємо основні процеси введення-виведення.

1. Уведення текстового повідомлення:

з використанням стандартних процедур введення;

у режимі посимвольного введення;

з використанням спеціальних символів.

2. Уведення повідомлення типу «ВКАЗАТИ» чи «ВИБРАТИ»:

перегляд запропонованого списку операцій і вибір потрібної;

вибір даних з будь-якого місця екрана.

3. Уведення графічного повідомлення.

4. Виведення текстового повідомлення :

у поточну позицію на пристрій;

у задану позицію на пристрій;

з визначенням конкретного формату відображення.

5. Виведення графічного повідомлення.

Будь-який текст повідомлення можемо описати такими параметрами: ЩО? ДЕ? ЯК?

ЩО потрібно вивести, тобто рядок символів, що містить склад повідомлення.

ДЕ текст має бути розміщений, тобто позиція на пристрої виведення.

ЯК текст повинен бути виведений, тобто список атрибутів, що визначають формат даних, які виводяться, а також додаткові допоміжні параметри (колір, світлова пульсація, підвищена яскравість і т. ін.).

Формат, згідно з яким користувач уводить свої повідомлення, називається граматикою діалогу. Існує кілька варіантів граматики діалогу:

1) коди;

2) ланцюжок ключових слів, які нагадують програму;

3) обмежена українська, російська, англійська та інші мови;

4) природна українська, російська, англійська та інші мови.

Інформацію, що виводиться на екран, можемо поділити на окремі об’єкти з такими характеристиками (словник полів):

1) зміст, що описує об’єкт. Кожний об’єкт повинен мати однозначне визначення, щоб користувач знав, до чого він звертається;

2) область (поле), в межах якого об’єкт відображається на екрані (рядок, стовпець, ширина);

3) множина атрибутів, що описують даний об’єкт (передній план, тло, контрастність і т.п.).

Область екрана, в якій розміщений об’єкт, має бути чітко виділена, а число об’єктів має бути незначним, аби користувач не розгублювався при їх ідентифікації (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Об’єкти на екрані

Існують два способи вибору: абсолютний і відносний.

Абсолютний дозволяє користувачеві вказати будь-яке місце на екрані, незалежно від того, розміщений там об’єкт чи ні. Після уведення можна отримати від пристрою введення точні координати. Цей спосіб використовується під час роботи зі спеціальними пристроями введення даних (наприклад, маніпулятор чи сенсорний екран).

При відносному способі вибору межі переміщення по екрану обмежені лише списком символів.

Однак у кожному разі користувач потребує ясного і оперативного підтвердження того, на що він вказує в даний момент. Також потрібно визначити засіб завершення процесу введення. Це або призначення якоїсь клавіші, або процес уведення завершується, коли код цього об’єкта вводиться повністю.