1.3. Можливості двійкового коду

У липні 1969 р., коли американський астронавт Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, звістка про цю подію, миттєво подолавши 400 тис. км. космічного простору, досягла міста Х’юстон у штаті Техас, а потім облетіла весь світ. Телебачення показувало цю подію у мільйонах квартир, а телетайпи передавали підробиці у тисячі редакцій газет та журналів по всьому світу. Значна частина цієї інформації подорожувала від машини до машини у вигляді спеціального коду, що складався з імпульсів – електронного еквівалента нулів та одиниць.

Те, що зв’язок між людиною на Місяці та Землею здійснювався за допомогою нулів та одиниць, глибоко символічно і закономірно. За їх допомогою було закодовано все – від команд, що надсилалися космічному кораблю при зльоті, до інструкцій, завдяки яким апарат експедиції Армстронга повернувся на Землю.

Ідея використання лише двох символів для кодування інформації стара, як світ. Барабани, якими користувалися деякі африканські племена, передавали повідомлення у вигляді комбінацій дзвінких та глухих ударів. Інший, сучасніший приклад двосимвольного кодування – азбука Морзе (поєднання крапок та тире).

Одним з перших зацікавився двійковою системою геніальний німецький вчений Готфрід Вільгельм Лейбніц. У 1666 р., закінчуючи університет, 20-річний Лейбніц накидав роботу “Мистецтво складання комбінацій”, яку скромно охарактеризував як “твір школяра”. У цій роботі були викладені основи загального методу, який дозволяє звести думку людини, – будь-якого вигляду і на будь-яку тему – до абсолютно точних формальних висловів. Таким чином, відкривалася можливість перевести логіку (або, як називав її Лейбніц, закони мислення) із царини слова у царину математики, де відносини між об’єктами або висловами визначаються абсолютно точно. На додаток до своєї пропозиції зробити все раціональне математично строгим, Лейбніц закликав до ухвалення загальної мови, яку винайти або побудувати дуже важко, проте буде легко зрозуміти.