9.3. Методологія об’єктно-орієнтованогопрограмування

З часом ситуація почала істотно змінюватися. Стало очевидним, що традиційні методи процедурного програмування не здатні впоратися ані зі складністю програм та їх розробки, ані з необхідністю підвищення їх надійності. У другій половині 80-х років виникла нагальна потреба у новій методології програмування, яка була б здатна розв’язати весь цей комплекс проблем. Такою методологією стало об’єктно-орієнтоване програмування (ООП).

Фундаментальними поняттями ООП є поняття класу та об’єкту. При цьому під класом розуміють деяку абстракцію сукупності об’єктів (шаблон для створення об’єкта), які мають загальний набір властивостей і володіють однаковою поведінкою. Кожен об’єкт у цьому випадку розглядається як екземпляр відповідного класу. Об’єкти, які не мають повністю однакових властивостей або не володіють однаковою поведінкою, за визначенням, не можуть бути віднесені до одного класу.

Таким чином, клас – це програмна заготовка, яку програміст проектує і описує у своїй програмі, а об’єкт – це програмна одиниця, яка генерується і «працює» в процесі виконання програми.

Технологія ООП була розроблена для того, щоб точніше змоделювати програму, яку необхідно написати так само, як ми дивимося на навколишній світ. Ми починаємо з найбільш абстрактного, загального класу, властивості і поведінка якого є характерними для всіх членів класу і які повністю описують набір окремих об’єктів, що складають проблему.

Однією з головних переваг ООП є широке повторення використання коду. Як тільки поведінка (метод) запрограмована для більш загального класу, не має потріби повторно її переписувати для похідних класів, де її не треба змінювати.

Найбільш істотною обставиною у розвитку методології ООП з’явилося усвідомлення того факту, що процес написання програмного коду може бути відокремлений від процесу проектування структури програми. Дійсно, перед тим як почати програмування класів, їх властивостей та методів, необхідно визначити, чим же є самі ці класи. Більш того, треба дати відповіді на такі питання, як: скільки та які класи потрібно визначити для розв’язання поставленого завдання, які властивості та методи потрібні для надання класам необхідної поведінки, а також встановити взаємозв’язки між класами.

Ця сукупність завдань не стільки пов’язана з написанням коду, скільки із загальним аналізом вимог до майбутньої програми, а також з аналізом конкретної наочної області, для якої розробляється програма. Всі ці обставини привели до появи спеціальної методології, що отримала назву методології об’єктно-орієнтованого аналізу та проектування (ООАП).