Тема 4. Методи комутації

Будь-які мережі зв'язку підтримують деякий спосіб комутації своїх абонентів між собою. Цими абонентами можуть бути віддалені комп'ютери, локальні мережі, факси-апарати або просто співрозмовники, що спілкуються за допомогою телефонних апаратів. Практично неможливо надати кожній парі взаємодіючих абонентів свою власну фізичну лінію зв'язку, що не комутує, якою вони могли б монопольно "володіти" протягом тривалого часу. Тому в будь-якій мережі завжди застосовується який-небудь спосіб комутації абонентів, що забезпечує доступність наявних фізичних каналів одночасно для декількох сеансів зв'язку між абонентами мережі. На рис.4.1 показана типова структура мережі з комутацією абонентів.

Абоненти з'єднуються з комутаторами індивідуальними лініями зв'язку, кожна з яких використовується в будь-який момент часу тільки одним, закріпленим за цією лінією абонентом. Між комутаторами лінії зв'язку розділяються декількома абонентами, тобто використовуються спільно.

Існують три принципово різні схеми комутації абонентів у мережах: комутація каналів (cіrcuіt swіtchіng), комутація пакетів (packet swіtchіng) і комутація повідомлень (message swіtchіng). Зовні всі ці схеми відповідають наведеній на рис. 4.1 структурі мережі, однак можливості й властивості їх різні. Мережі з комутацією каналів мають більш багату історію, вони ведуть своє походження від перших телефонних мереж. Мережі з комутацією пакетів порівняно молоді, вони з'явилися наприкінці 60-х років як результат експериментів з першими глобальними комп'ютерними мережами. Мережі з комутацією повідомлень послужили прототипом сучасних мереж з комутацією пакетів і сьогодні вони в чистому виді практично не існують.

Рис.4.1. Загальна структура мережі з комутацією абонентів

Кожна із цих схем має свої переваги й недоліки, але за прогнозами багатьох фахівців майбутнє належить технології комутації пакетів, як більш гнучкій та універсальній.