6. Хабарництво — елемент економічної злочинності

Основним в системі норм про корисливі злочини є, безумовно, норми про кримінальну відповідальність посадових осіб за активне (давання хабара) чи пасивне (отримання хабара) хабарництво.

Вивченням цього питання в якості предмета хабара виділені: різноманітні подарунки, надання матеріальних та нематеріальних переваг і пільг.

В окремих наукових дослідженнях пропонується такий метод боротьби з хабарами, як провокація хабара службовими особами [25, с. 242]. Найбільш ефективним засобом, який пропонується професором Львівського університету В. Навроцьким, є обмеження застосування цього прийому лише простою пропозицією хабара, заборонивши вчинення більш інтенсивного психологічного тиску на посадову особу [23, с. 161].

Безумовно, враховуючи гуманність нашого законодавства, неодноразові та надоїдливі вмовляння прийняти хабар без попередньої нате згоди провокованої особи виглядатиме як перевищення працівником правоохоронних органів своїх службових повноважень. Але чи можна вважати провокацією хабара його отримання посадовою особою навіть після тривалого вмовляння. Статтею 369 Кримінального кодексу України не передбачено звільнення від відповідальності навіть при отриманні хабара при такій ситуації. Єдиним заходом, на який необхідно звернути увагу, є затвердження прокуратурою відповідного плану процесуальних заходів, тобто документ, який стосуватиметься легалізації провокації хабара.

Вивчення службових злочинів, які пов'язані з привласненням майна, в деякій мірі відповідає хабарництву. До економічних злочинів варто віднести одержання незаконної винагороди посадовою особою, що кваліфікується за ст. 369 Кримінального кодексу України, а також одержання незаконної винагороди робітниками підприємств, установ чи організацій, які не є посадовими особами, що кваліфікується за ст. 364 Кримінального кодексу нашої держави. Що ж до незаконного отримання працівником державної установи чи організації, який не е посадовою особою, матеріальних благ чи зиску майнового характеру у значному розмірі (від половини і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) за використання власного службового становища для виконання чи невиконання відповідних протиправних діянь кваліфікується за ст. 353 Кримінального кодексу України. Зловживання працівниками, які не є посадовими особами, власним становищем, що заподіяли державній чи колективній власності істотної шкоди, за відсутності ознак розкрадання кваліфікуються за ст. 192 Кримінального кодексу України.

Лекцією не мається на меті проаналізувати склад такого злочину, як хабарництво. В той же час необхідно відмітити, що у порівнянні із зловживанням службовим становищем і службовим підробленням цей злочин не може бути вчинений з мотивів іншої зацікавленості, ніж корисливість. Адже факт отримання хабара у будь-якій формі, незалежно від вчинення службовою особою того чи іншого діяння, утворює закінчений злочин. Причому, в якій би формі не було виражено хабарництво, воно завжди наносить збитки економічній, політичній чи соціальній сфері життєдіяльності держави. Разом з тим вивчення матеріалів судово-слідчої практики дає можливість зробити висновок що хабарництво у 60% має безпосереднє відношення до привласнення майна, за умови, якщо воно вчиняється за рахунок засобів згаданих суб'єктів господарської діяльності і одержувач хабара знає про це. Такі діяння повинні кваліфікуватися за сукупністю вчинених злочинів. У 28% досліджуваних матеріалів встановлено, що з метою ухилення від відповідальності за вчинені протиправні діяння посадові особи, що привласнюють майно, домовляються з представниками контрольно-ревізійних органів про підроблення актів перевірки і, даючи їм хабарі, отримують максимально передбачений зиск для себе. Отримуючи хабара від розкрадачів, представники контрольно-ревізійних органів стають безпосередніми співучасниками розкрадань, оскільки, знаючи про протиправні діяння привласнювачів майна чи грошових цінностей, вони свідомо приховують в актах перевірки факти розкрадань, надаючи розкрадачам можливість безпідставно списувати майно або грошові кошти.

Вивченням кримінальних справ виявлені факти, коли хабарництво не є ні співучастю, ні засобом розкрадання, хоча розкрадачі отримують об'єктивну можливість продовжувати протиправні діяння. В таких випадках одержувачі хабарів не можуть знати про характер злочинів хабародавців, які розкрадають, привласнюють державне чи колективне майно, а їх протиправні діяння не знаходяться у причинному зв'язку з такими розкраданнями. У випадках, коли хабар дається із державного чи колективного майна, винуватці повинні нести відповідальність за ст. 368 КК України, в той час, коли злочинні діяння хабародавців повинні кваліфікуватися за ст. ст. 191 і 369 Кримінального кодексу України.

Різновидністю хабарництва необхідно виділити торгівлю впливом, що має місце у тому випадку, коли шляхом зловживання своїм реальним впливом посадова особа намагається отримати посаду, здійснити ряд корисних операцій чи домагається іншого сприятливого для хабародавця рішення від державного органу влади чи управління.

Торгівля впливом, вчинена посадовою особою, вважається більш серйозним діянням, ніж ті, які вчиняються приватними особами, і повинно каратися більш суворо [18].

У наукових працях теоретика кримінально-правової превенції І. Карпця вказується, що "злочини вчиняються особами, які, займаючи службове становище, з однієї сторони є організаторами виробництва, а з іншої, завдяки власному становищу мають можливість розкрадати державне чи колективне майно, отримувати хабарі". Тому, за його словами, "покарання, яке призначається їм, є не лише інструментом покарання, але і засобом захисту суспільства від злочинців підвищеної суспільної небезпеки" 114]. Оскільки зловживання службовим становищем в Україні переросло у масове явище, необхідно нажиті за період роботи на керівних посадах державних чи колективних підприємств кошти залучити в офіційну економіку шляхом оголошення разового амністійного акту, що дозволить ефективно налагодити як виробничо-торгівельну, так і бюджетну сферу України.

Як зазначалось на початку лекції, корупційні діяння мають елементи службових злочинів. Визначене в Законі України "Про боротьбу з корупцією" поняття корупції як діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є дещо невдалим, оскільки штучно звужує поняття цього явища, зводить його лише до корисливих зловживань, що передбачаються ст. ст. 364 та 365 Кримінального кодексу України [7].