1. Професійне середовище і виклики нового тисячоліття

Характерними ознаками наступного етапу економічних перетворень в Україні під впливом процесів глобалізації є взаємозалежність та динамічність усіх сфер економічного й суспільного життя, швидкісність, кардинальність і масштабність ринкових змін. Україна має значні природні й людські ресурси, вигідне географічне положення. Попередніми поколіннями в нашій країні створено могутні продуктивні сили, які перебувають на стадії індустріального та постіндустріального розвитку, виробництво досягло досить високого рівня усуспільнення й макроекономічної цілісності та вимагає здійснення сильних макроекономічних дій держави як регулятора ринкового середовища та активного ринкового агента. В Україні історично склалися міцні традиції колективістських форм організації власності й виробництва, які беруть початок ще із селянської общини, сформувалася загально­державна система соціальних гарантій для всіх груп населення, особливе значення в якій мало забезпечення права на працю.

Однією з найважливіших тенденцій кінця ХХ ст. у розвинутих країнах світу можна вважати виникнення підприємницької економіки, що стало подією не лише економічною та технологічною, а й культурною та психологічною, а її результати вийшли за суто економічні рамки. Підприємництво як вид діяльності найшвидше реагує на тенденції науково-технічної революції, зміни попиту споживачів, забезпечує приріст робочих місць і податкових надходжень, створює можливості для самореалізації особистості працівника і, отже, виступає основою становлення соціально орієнтованої ринкової економіки (табл. 1.). Активізація підприємництва є важливим фактором розвитку господарського та професійного середовища. Це засвідчує і досвід розвинутих країн, де малий та середній бізнес забезпечують економічне зростання на базі широкого використання новітніх науково-технічних досягнень, технологічного й організаційного оновлення товаровиробництва, розширення спектра послуг.

Розвиток підприємницької економіки набуває свого поширення і в Україні. За даними Статистичного щорічника України, на початок 2000 р. існувало близько 208 тис. підприємств, з яких лише 0,77 % — державної форми власності. На початок 2004 р. — понад 900 тисяч суб’єктів господарювання, з них 4,5 % державних.

Таблиця 1.

Характеристика і складові підприємницької діяльності

Змінюється структура власності, кількість підприємств малого й середнього бізнесу, змінюються риси інституційної взаємодії, які набувають ознак загальноцивілізаційного характеру, зростає кількість видів підприємницької діяльності, які стосуються всіх сфер економічної активності. Філософія сучасного ринку — поєднання підприємницької самоорганізації та регулювання з боку держави в один механізм «регульованої ринкової економіки». Очевидно, що такі тенденції мають бути відображені в усіх курсах підготовки майбутніх економістів і на теоретичному рівні, і на етапі допрактичної підготовки.

Економічна освіта залишається серед найважливіших умов розвитку економічної діяльності суспільства. Вона забезпечує формування освітнього потенціалу зайнятих і підготовки кадрів для підприємництва й бізнесу, охоплює економічні, соціально-психологічні, господарсько-історичні та культурні традиції кожного регіону. Освіта є фундаментом розвитку продуктивних сил, що створює умови для успішної діяльності будь-якої галузі народного господарства, подолання кризових явищ в економіці. Серед її економічних та соціальних функцій — зростання інтелек­туального потенціалу суспільства, підвищення життєвого рівня населення, розвиток територіальної організації продуктивних сил України. Розвиток економічної освіти нині враховує особливості територіальних ринків праці, соціально-демографічну специфіку структури трудового потенціалу, вартісну кон’юнктуру робочих місць, динаміку зайнятості в різних секторах економіки певного регіону, зміни й тенденції інвестиційної активності підприємств, технології виробництва, характер їх впливу на професійно-квалі­фікаційну структуру потреби в кадрах, вплив ринкових умов на територіальний перерозподіл кадрових ресурсів, їхню професійну мобільність. Освітня сфера безпосередньо бере участь у формуванні науково-технічного потенціалу регіонів і держави в цілому, результати її діяльності втілюються в новій техніці, техно­логії, сучасних методах організації праці, створюючи основу для підвищення її продуктивності й кінцевих макроекономічних показників. Виникнення нової глобальної економіки знань та інфор­матизації суспільства висунули освіту і професійну підготовку на перший план економічного розвитку.