logo
KONSPYeKT_LYeKTsIJ_studentam

3. Основні напрями формування професійної компетентності майбутнього фахівця

Тренінгові форми навчання відзначаються багатьма дослідниками як особливо привабливі з погляду формування різноманітних складових професійної компетентності фахівця. Ми розуміємо професійну компетентність як активну спроможність спе­ціаліста реалізовувати всі компоненти діяльності, яка зумовлюється його знаннями, навичками, уміннями, а також здібностями і психічними властивостями. Це здатність усвідомлено використовувати знання у практичній діяльності, яка оцінюється за результатами виконання роботи відповідно до стандартів. Професійна компетентність має полікомпонентну структуру, що зумов­лює складність її багатофакторного аналізу, можливостей її розвитку в процесі професійної освіти і спеціальної діяльності. Серед основних складових компетентності В. Заутер виокремлює такі найважливіші групи (рис. 1.).

Рис. 1. Складові ділової компетентності сучасного фахівця

У кожній професійній сфері є орієнтовні національні стандарти компетентності. Це здатність усвідомлено використовувати знання і майстерність у практичній діяльності, яка оцінюється за результатами виконання роботи відповідно до стандартів. Моделі компетентності є інструментом розроблення індивідуальних планів професійного розвитку з урахуванням специфіки кожної посадової позиції. Вони описують інтелектуальні й ділові якості працівника, його навички міжособистісної комунікації та дають можливість планувати розвиток персоналу у двох напрямах: пристосування до наявної корпоративної культури та оволодіння знаннями, уміннями, навичками, необхідними для успішної роботи в спеціалізованій професійній сфері діяльності.

Протягом 60—80-х рр. ХХ ст. багатьма вченими, зазвичай на дослідницькій базі корпоративних науково-освітніх центрів, було виокремлено кілька десятків видів професійної компетентності різних рівнів та кілька тисяч описів професійної поведінки, що їх характеризують. Описи було структуровано в кілька десятків (33) категорій, що групувалися потім до 15—16 професійних вимог. Однак цю роботу й досі не можна вважати завершеною. Так, вирізняють цілу низку необхідних, на перший погляд, навичок для молодих працівників у сфері економіки та бізнесу: уміння зрозуміти загальний зміст роботи і визначити в ньому своє місце, здат­ність співпрацювати з іншими, уміння планувати свою роботу, розвивати впевненість у собі, ініціативність, здатність навчатися за власною ініціативою відповідно до своїх здібностей, уміння розбиратися в організації та функціонуванні соціальних структур.

У процесі професійного навчання, на нашу думку, ми маємо допомогти студентам виявити необхідні складові компетентності, сформувати і розвивати їх і навчити дозовано використовувати. Адже такі можливості залежать від організаційної структури та корпоративної культури установи (фірми). Часто керів­ники декларують потребу в ініціативних та відповідальних працівниках, у лідерах. Однак при цьому не готові мати таких людей у своїх підрозділах, а тим більше випустити з рук тактичний (опе­ративний) контроль, який згодом переростає в дріб’язкову опіку.

Ще одним цікавим аспектом професійної компетентності є виявлення мотиваційних диспозицій майбутніх працівників, що самі по собі мають здатність каталізувати самоорганізацію, та цілеспрямоване структурування окремих елементів компетентності й моделей поведінки. Першим кроком у цій роботі може стати ана­ліз професійних очікувань стажистів у процесі виробничої практики (табл. 2). Очевидно, що кожна описана диспозиція стає певною основою, на яку нашаровуються нові вміння та навички.

Таблиця 2