DEK

19. Двофакторні виробничі функції

У наведеному нижче списку функцій вони розташовуються в порядку зростаючої складності їх у запису й, відповідно, збільшення кількості необхідних для цього параметрів. Усі ці функції допускають можливість їх модифікації:

Функція з фіксованими пропорціями чинників (функція Леонтьєва).

, (5.1)

де а₁, а₂ — параметри.

Відомо кілька альтернативних систем (гіпотез), що виокремлюють функції цього виду:

а) гранична продуктивність першого чинника є дворівневою кусково-постійною незростаючою функцією від співвідношення з нульовим нижнім рівнем. Гранична продуктивність другого чинника — неспадна кусково-постійна функція від з нульовим нижнім рівнем;

б) функція є розв’язком такої задачі математичного програмування:

де у — змінна, яку оптимізують;

в) функція є однорідною, а еластичність заміни чинників дорівнює нулю;

г) функція може бути отримана з функції з постійною еластичністю, виду

шляхом граничного переходу:

Функція Леонтьєва призначена в основному для моделювання строго детермінованих технологій, які не допускають відхилення від технологічних норм і нормативів щодо використання ресурсів на одиницю продукції. Як правило, вона використовується для формалізованого опису дрібномасштабних або цілком автоматизованих об’єктів.

Функція Кобба—Дугласа

. (5.2)

Тут також використовується кілька систем гіпотез, що виокремлюють клас функцій Кобба—Дугласа серед двічі диференційованих функцій від двох змінних:

а) еластичності випуску за чинниками є постійними:

Розв’язок цієї системи диференційних рівнянь у частинних похідних першого порядку належить до класу функцій Кобба—Дугласа;

б) еластичність функції за одним із чинників є постійною, і функція є однорідною;

в) функція є однорідною, а еластичності зменшення чинників за Алленом та Михайловським дорівнюють одиниці;

г) гранична продуктивність кожного чинника є пропорційною його середній продуктивності;

д) функція є однорідною як функція від х₁, х₂ і як функція від х₁ за будь-якого фіксованого х₂;

є) функція може бути отримана з функції з постійною еластичністю шляхом здійснення заміни виду

та граничного переходу а₃  0. Функція Кобба—Дугласа найчастіше використовується для формалізованого опису середньомасштабних господарських об’єктів та економіки країни.

Лінійна функція

.(5.3)

Передумови та гіпотези:

а) граничні продуктивності чинників є постійними:

а в нулі функція набуває нульового значення;

б) гранична продуктивність одного з чинників є постійною, і функція однорідна першого степеня:

;

в) функція однорідна, й еластичність заміни чинників, за Алленом, є нескінченною;

г) еластичність випуску за чинниками обернено пропорційна їхній середній продуктивності.

Лінійна функція застосовується для моделювання великомасштабних систем (велика галузь, народне господарство в цілому), у яких випуск продукції є результатом одночасного функціонування великої кількості різноманітних технологій. Особливу роль відіграє гіпотеза постійності граничних виробничих чинників чи їх необмеженого заміщення.

Функція Аллена:

(5.4)

визначається за такими умовами: швидкості зростання граничних продуктивностей є постійними, і функція є однорідною.

Функція Аллена за a₁, a₂ > 0 призначається для формалізованого опису виробничих процесів, у яких надмірне зростання будь-якого з чинників негативно впливає на обсяг випуску продукції. Зазвичай така функція використовується для формалізованого опису дрібномасштабних виробничих систем з обмеженими можливостями переробки ресурсів.

Функція постійної еластичності заміщення чинників (функція CES):

(5.5)

Передумови та гіпотези:

Функція є однорідною, й еластичність заміщення чинників є постійною.

Функція CES застосовується у разі відсутності точної інформації щодо рівня взаємозаміни виробничих чинників, і разом з тим є підстави вважати, що цей рівень суттєво не зміниться за зміни обсягів залучених ресурсів, тобто коли економічна технологія має властивість певної стійкості щодо певних пропорцій чинників. Функція CES (за наявності засобів оцінки її параметрів) може використовуватись для моделювання систем будь-якого рівня.

Функція Солоу:

(5.6)

характеризується тим, що величина відсоткової зміни граничної норми заміщення чинників, що пов’язане зі зміною одного з чинників на один відсоток, не залежить від початкового рівня чинників.

Дана функція може використовуватись приблизно в тих самих ситуаціях, що й функція CES. Функція Солоу може використовуватись у моделюванні системи різних масштабів.

Багаторежимна функція:

(5.7)

Функція є однорідною, еластичність функції за першим аргументом є згладженою k-рівневою спадною ступінчастою функцією.

Багаторежимна функція — одна з найзагальніших. Вона використовується для формалізованого опису та моделювання процесів, у яких рівень віддачі кожної додаткової одиниці ресурсу стрибкоподібно змінюється залежно від співвідношення чинників. Функцію доцільно застосовувати за наявності апріорної інформації щодо кількості режимів k, а інколи й щодо величини «перехідної» області між режимами (чим більше , тим чіткіше виокремлюються режими).

Лінією рівня на площині K, L, чи ізоквантою, називають множину тих точок площини, для котрих F(K, L) = X₀ = const.

Для мультиплікативної ВФ ізокванта має вигляд:

або

тобто це є степенева гіпербола, асимптотами якої є осі координат.

Для різних обсягів K, L, що лежать на конкретній ізокванті, випуск дорівнює значенню X₀, що є еквівалентним твердженню про взаємозаміщення ресурсів. Оскільки на ізокванті F(K, L) = = X₀ = const, то

(5.18)

У цьому співвідношенні тому dK і dL мусять мати різні знаки: якщо dL < 0, що означає скорочення обсягів праці, то dK > 0, тобто зменшення в обсязі , праця заміщується фондами в обсязі dK.

Слушним є таке означення, що випливає з (5.18). Граничною нормою заміщення (заміни) праці фондами S_K називають відношення модулів диференціалів ОФ і праці:

І, відповідно, гранична норма заміщення фондів працею (S_L):

Легко помітити, що S_K · S_L = 1.

Для мультиплікативної виробничої функції норма заміщення праці фондами пропорційна фондоозброєності:

що є природним, адже брак обсягів праці можна компенсувати її кращою фондоозброєністю.

Ізокліналями називають лінії найшвидшого зростання ВФ. Ізокліналі ортогональні лініям нульового зростання, тобто ортогональні ізоквантам. Оскільки напрямок найшвидшого зростання у кожній точці (K, L) задається градієнтом

то рівняння ізокліналі можна записати таким чином:

Зокрема, для мультиплікативної ВФ маємо:

тому ізокліналь можна задати диференціальним рівнянням:

котре має розв’язок

де K₀, L₀ — координати точки, через яку проходить ізокліналь.

Якщо припустити, що a = 0, то отримаємо рівняння ізокліналі, що проходить через відповідні точки площини (вона є прямою лінією):

На рис. 5.1 зображені ізокванти та ізокліналі мультиплікативної ВФ.

Рис. 5.1. Ізокванти та ізокліналі мультиплікативної ВФ

Содержание