4. Особливості інформаційного бізнесу

Інформаційна наука тільки починає розробляти свою індивідуальну, оригінальну методологію економіки та організації інформаційного бізнесу. Необхідність у цьому зумовлена низкою особливостей, притаманних інформаційному бізнесу як виду підприємницької діяльності.

Однією з основних особливостей інформаційного бізнесу є те, що він щодо інших видів підприємницької діяльності є складовою виробничої інфраструктури і забезпечує інформаційні потреби суб’єктів господарювання та фізичних осіб. Звідси випливає завдання інформаційної фірми — пошук груп споживачів з однаковими інформаційними потребами. Для вирішення його використовують прямі загальні та цільові методи маркетингу. Такі групи споживачів утворюють ринкову нішу або сегмент ринку для інформаційної фірми.

Специфіка інформації як товару також надає інформаційному бізнесу характерних рис. Інформаційний ринок є практично безмежним, оскільки кількість споживачів постійно зростає і задовольнити один раз і назавжди потреби в інформації будь-якого споживача неможливо, що робить інформаційний бізнес особливо привабливим для підприємництва. Це не означає, що на інформаційному ринку не існує конкуренції, навпаки, вона є досить жорсткою, враховуючи високу рентабельність компаній, що працюють на ньому. Висока наукомісткість інформаційного виробництва спонукає інформаційні фірми до інтеграції. Причиною таких дій є те, що, як показує практика, проведення розрізнених досліджень не дає бажаного економічного ефекту, а лише породжує дублювання.

Суттєвий вплив на інформаційний бізнес чинять уже розглянуті нами інформаційні тенденції: ускладнення інформаційних продуктів, здатність до взаємодії, ліквідація проміжних ланок, глобалізація, конвергенція. Власне їх вплив і визначає більшість його особливостей.

З розвитком інформаційних і комунікаційних технологій інформаційний бізнес стає все більш інтегрованим в усі сфери діяльності людини, науку, виробництво, соціальну сферу. Помітною стає тенденція ліквідації посередницьких ланок між продавцем і покупцем, яка веде до зменшення числа зайнятих у сфері послуг, у тому числі, в інформаційному бізнесі. Споживач стає безпосереднім учасником інформаційного виробничого процесу і цим змінює як свої функціональні обов’язки та можливості, так і функції і можливості інформаційного бізнесу. Тому він може безпосередньо визначати напрями розвитку та вдосконалення діяльності інформаційної фірми та її продукції.

Інформаційний бізнес є надзвичайно високоінтелектуальним видом діяльності. Він постійно потребує підвищення рівня знань не тільки фахівців з інформаційних наук, а й кінцевого користувача. Звідси випливає, що для привертання все більшої кількості споживачів інформаційна фірма повинна не тільки організувати навчання користувачів ефективному використанню ІПП, а й працювати над проблемою конкурентоспроможності власних ІПП у напрямі поліпшення інтерфейсу з користувачем і зменшення вимог до рівня його комп’ютерної компетенції.

Для інформаційного бізнесу типовою є ситуація «некомпетентності» користувача при виборі продукту, оскільки необхідним є професійне орієнтування в широкій номенклатурі виробів. Особливість інформаційного бізнесу полягає і в тому, що споживача цікавлять лише ті ІПП, які безпосередньо стосуються його діяльності. Немає жодного споживача, якому необхідно було б знати про всі бази даних (знань). Найбільшу цінність має не загальна інформація з якоїсь проблеми, а вузькоспеціалізовані відомості, потрібні для прийняття конкретного рішення. Найціннішою буде інформація, на основі якої можна дійти висновку «так» чи «ні» з будь-якого питання. Отже, задача інформаційного бізнесу полягає у наданні споживачеві саме такої інформації. А для цього інформаційна фірма повинна більш докладно знати інформаційні потреби споживачів і забезпечувати необхідну якість наданих ІПП.

Інформаційний бізнес, як і будь-яке машинне виробництво, характеризується тим, що зростання продуктивності праці та обсягів продукції, яка виробляється (у даному випадку — інформаційних продуктів і послуг), більшою мірою залежить від техніко-технологічного потенціалу, ніж від умінь, фізіологічних можливостей і майстерності працівників (як це має місце в ручному та ремісничому виробництві).