3.4. Способи адресації операндів

Як вже вказувалось, команда може включати від одного до чотирьох полів, які вказують адреси операндів. Варіанти інтерпретації бітів (розрядів) поля адреси з метою знаходжен­ня операнда називаються способами адресації. Коли команда вказує на операнд, він може знаходитись в самій команді, в основній або зовнішній пам'яті чи в регістровій пам'яті процесора. За роки існування комп'ютерів була створена своєрідна технологія адресації, яка передбачає реалізацію різних способів адресації, чому послужило ряд причин:

• забезпечення ефективного використання розрядної сітки команди;

• забезпечення ефективної апаратної підтримки роботи з масивами даних;

• забезпечення задання параметрів операндів;

• можливість генерації великих адрес на основі малих.

Існує велика кількість способів адресації. Розглянемо основні та найвживаніші спосо­би адресації: безпосередню, пряму, непряму, відносну, базову, індексну, автоінкрементну

108

та автодекрементну, сторінкову, стекову. Практично у всіх існуючих комп'ютерах ви­користовується один або декілька з цих способів адресації. Тому в команду потрібно вводити спеціальні ознаки з тим, щоб пристрій керування міг розпізнати використаний спосіб. Це можуть бути додаткові розряди в команді, або для різних типів команд за­кріплюватись різні способи адресації. Варіант формату команди з полями для розпізна­вання типу адресації представлено на рис. 3.21, де ТА1 - поле, яке вказує тип адресації, який використано в полі Al, a TA2 - поле, яке вказує тип адресації, який використано в полі А2.

Оскільки адреса підлягає обробці, розрізняють поточну Ат та виконавчу Ав адреси. Остання отримується як результат обробки (модифікації) поточної адреси Ат: Ав = Fi (Ат). Функція Fi задає спосіб модифікації поточної адреси залежно від способу адресації.