Карта як один із видів картографічних документів

Термін "карта" з'явився в епоху Відродження, до цього вживалися слова "tabula" чи "descriptionis" (зображення). Походить цей термін від латинського "ctarta" (лист, папір).

У Росії карта спочатку називалась "кресленням", що означало зображення місцевості рисами, кресленнями. Лише в часи Петра І з'явився термін "ландкарти", а згодом "карти". У Тлумачному словнику В. Даля (1881 р.) карта визначається саме як "креслення якої-небудь частини землі, моря, небесної цілини".

Міжнародний багатомовний словник технічних термінів картографії (1973 р.) дає визначення карти як "зменшеного, узагальненого зображення поверхні Землі, інших небесних тіл чи небесної сфери, побудованої згідно математичного закону про площини, і показує методом умовних знаків розміщення й властивості об'єктів, пов'язаних з цими поверхнями" [21].

Вітчизняні державні стандарти, енциклопедичні видання, довідники та підручники з картографії містять декілька інших трактувань, хоча часто вони різняться лише редакційно, акцентуючи увагу на тих чи інших властивостях картографічного зображення. Із виникненням нових видів карт, наприклад, електронних зображень на екранах моніторів, пропонується ввести нове визначення з урахуванням нових властивостей та особливостей даних документів.

Основні властивості карти як картографічного документа розкрито на схемі 6.3.

Схема 6.3 Основні властивості карти

Незважаючи на саме визначення карти, важливим фактором у дослідженні цього виду документа є безпосередньо самі його елементи.

Елементи карти - це її складові частини, уключаючи саме картографічне зображення, легенду" рамкове оформлення, допоміжне оснащення тощо.

Характеристика основних елементів карти, як основного виду картографічного документа, наведена в таблиці 6.3.

Таблиця 6.3. Композиційні елементи карти