9. Комунікаційні можливості документа Документ як джерело інформації

Нині людство наблизилося до створення глобальної інформаційної цивілізації, у якій найважливішим ресурсом стає інформація. Зростає зацікавленість до оперативної передачі релевантної інформації, її накопичення, упровадження найновіших досягнень у повсякденне життя, легкодоступного виходу у світові телекомунікаційні мережі.

Формування інформаційних взаємозв'язків між людьми в процесі пізнання дійсності світу визначається на терені історичного поступу тим, що поняття інформації стає щодалі все більш фундаментальним чинником розвитку науки. Інформація в цьому аспекті поєднує найрізноманітніші явища пізнання як об'єктивної реальності, так і людської психіки, особливо у взаємозв'язках людини й навколишнього середовища.

Джерелами інформації, згідно із Законом України "Про інформацію", є "передбачені або встановлені Законом її носії: документи та різного роду носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи" [1].

У свою чергу, "документ" - це передбачена Законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві [12].

Із поняття м и "джерело інформації" та "документ" пов'язане поняття "носій інформації (даних)", яке у науковій літературі визначається як матеріальний об'єкт, призначений для зберігання даних. Наведені визначення джерел інформації та документів мають ключове значення у випадках, пов'язаних із вирішенням правових аспектів інформаційних відносин.

Як свідчить історія розвитку цивілізації, інформатизація - це удосконалення спілкування, комунікацій між людьми за допомогою новітніх досягнень науки та техніки. [15].

Характерним виявом визнання важливості процесів інформатизації, створенням умов для всезростаючого задоволення інформаційних потреб населення стало прийняття у 1998 р. Закону "Про Національну програму інформатизації", який визначив загальні принципи державної політики у сфері інформатизації суспільства, а також пріоритетні напрями розвитку провідних галузей економіки, соціальної сфери, науки, освіти, культури. Законом покладається на державу регулювання процесів інформатизації суспільства, забезпечення системності, комплексності й узгодженості їх розвитку [2].

Зазначене вимагає чіткої диференціації керуючих і керованих соціальних об'єктів, керування соціальними процесами в яких реалізується за допомогою управлінської інформації - інформації, що відображає зміст дій управління.