Сфера використання терміна

З давніх часів існувала значна кількість близьких за значенням термінів, що використовувались для означення певного класу штучно створених об'єктів для передачі інформації. Обособлення цих термінів було викликане їх еволюційним розвитком, особливостями розмноження, розповсюдження та призначення тих чи інших видів інформації та матеріальних носіїв.

Так, специфіка авторського характеру тексту, змісту, читацьке й цільове призначення та особистісний характер читання виокремили книгу від інших джерел інформації Терміном "книга" ("бібліо") підкреслювалась її зовнішня сторона, формат, обсяг.

Розвиток науково-технічного прогресу, спільні історичні витоки виникнення службової документації й книги та наявність інших аналогій послужили поштовхом до відродження бельгійським науковцем, бібліографом П.Отле (якого ще іменують "піонером інформатики") універсального поняття документ, його подальшого поглиблення й позначення ним широкого кола об'єктів наукового вивчення й практичної діяльності.

Окреслимо такі значення "документа", уведені в науку П.Отле [24]:

- будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі (охоплює як матеріальні об'єкти - носії інформації, так і радіо -, телепередачі, театральні постановки);

- матеріальні об'єкти із зафіксованою інформацією, зібрані людиною з метою створення колекцій (входять як штучні предмети, створені людиною, так і природні, технічні предмети, що знаходяться в музеях);

- матеріальні об'єкти, створені людиною спеціально для фіксації, зберігання і відтворення інформації з метою її передачі в просторі й часі, незалежно від способу фіксації ("написані" документи, тобто зафіксовані знаками письма, образотворчі, фонозаписи, фільми тощо).

Найширша дефініція "документа", яку дав бельгійський вчений, така: "матеріалізована пам'ять людства, яка день за днем реєструє факти, ідеї, дії, почуття, мрії, що відбулися у свідомості людини" [20]. Пізніше навіть його послідовники відмовилися від такого широкого трактування поняття "документ", але багато думок П.Отле було сприйнято, у тому числі й розуміння документа як засобу передавання інформації в суспільстві.

У 1937 р. М.В. Русинов опублікував детальний переклад документологічної термінології, яка була розроблена в 1935 р. Міжнародним інститутом інтелектуального співробітництва. Серед них було таке тлумачення терміна: "документ" - це будь-яке джерело інформації, яке доступне для довідкових робіт, вивчення, або як авторитетний доказ [25].

В 1951 р. послідовниця Поля Отле французька дослідниця Сюзанна Бріє стверджувала, що "документ - це свідоцтво на підтримку будь-якого факту.., це будь-який фізичний або символьний знак, збережений або записаний, призначений для представлення, відтворення чи демонстрації фізичного або концептуального об'єкту" [39].

Починаючи з середини минулого століття, в офіційній термінології слово "документ" трактується як у вузькому, широкому, так і в найширших значеннях.

Вузьке значення терміна "документ" зводиться до "ділового паперу", письмового свідчення, або ж історичного джерела. Так, у своєму посібнику "История и организация делопроизводства в СССР" проф. К.Г. Мітяєв зазначав, що під документами треба розуміти письмові свідчення, які відповідають фактам, правам, підтверджують певні обов'язки особи й слугують для доказу (наприклад, перепустки, диплом, договори, свідоцтва).

У статті "Документоведение, его задачи и перспективы", яка була опублікована у 1964 р., проф. К.Г. Мітяєв підкреслював, що документ - це результат усвідомленого фіксування (документування) інформації про явища об'єктивної дійсності й різними способами в цілях надійної передачі цієї інформації в часі та просторі, за обов'язкової ідентифікації відображеного мовою слова.

У широкому значенні поняття "документ" відродилось в 1960-1970-ті роки завдяки роботам російського науковця, бібліографа О.П. Коршунова, який запропонував всьому накопиченому за період існування цивілізації текстовому багатству повернути його генетично вихідне поняття "документ". У загальному вигляді термін "документ" було зафіксовано в "Большой советской энциклопедии" (БСЭ), "Українській радянській енциклопедії" та в інших енциклопедичних словниках.

На початок 1990-х років використовується значення, згідно з яким документом можна вважати будь-який матеріальний об'єкт, що містить інформацію: від письмового документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мистецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до технічних і промислових виробів (годинників, автомобілів, гвинтівок тощо). За образним виразом проф. А.В.Соколова, документом стали іменувати навіть "слона в зоопарку" [28].

От чому спочатку книгознавці та "документалісти", а потім і фахівці в галузі науково-інформаційної діяльності, приступили до обгрунтування нового широкого значення терміна "документ", пов'язаного з поняттями "інформація" та "комунікація".

Істотний внесок в уточнення й розвиток поняття "документ", як одного з основних у документознавстві, інформатиці, документалістиці та бібліотекознавстві внесли Д.І. Блюменау, Г.Г. Воробйов, О.П. Коршунов, О.І. Михайлов, A.B. Соколов, Ю. М.Столяров, Ш.Р. Ранганатан, Д.І. Рудельсон Д.Ю. Теплов, Г.Г. Фірсов, А.І. Чорний, B.I. Шюрмайер та інші провідні дослідники згаданих наукових галузей.

Документалісти перші відмовилися від найширшого значення терміна "документ", обмеживши його зміст обов'язковими атрибутивними елементами: інформативність і матеріальний носій (Г.Г.Воробйов).

У 1960-ті роки радянські вчені О.І. Михайлов, А.І. Чорний та P.C. Гіляревський, крім названих, уводять функціональну ознаку документа. Згідно їхнього визначення, документ - це матеріальний об'єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передачі в просторі й часі [23]. Це визначення було поширене в і 70-ті роки минулого століття.

У Росії на початку 1990-х років практично одночасно, уточнюючи значення поняття "документ", О.П. Коршунов, A.B. Соколов, Ю.М. Столяров запропонували трактувати його як "матеріальний об'єкт - носій соціальної інформації" [33].

Завдяки роботам згаданих науковців, документ став розглядатися як одне з найважливіших джерел інформації і засобів соціальної комунікації, одним з базових термінів у терміносистемах таких наук і наукових дисциплін як археографія, джерелознавство, історіографія, тому, природно, виникла проблема його трактування.

У юридичних (правових) відносинах поняття "документ" почали застосовувати у значенні "офіційного (державного) правового акта, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосуються виникнення, доказу" чи виконання прав. У правових актах зазначалось, що "документ має юридичне значення, може підтверджувати правове становище людини, бути засобом доказу в суді, свідчити про певні зобов'язання юридичних і фізичних осіб" [28].

Історичні науки (джерелознавство, археографія) пояснюють цей термін лише частково, залежно від тих об'єктів, які ці науки досліджують, надаючи документу відповідний статус.

Наприклад, історичне джерелознавство базується не тільки на документальних, але й на речових та інших свідоцтвах минулого. Зокрема К.І. Рудельсон зазначає, що "як явище матеріальної дійсності, будь-який предмет є джерелом інформації і навіть історичним джерелом, історичною пам'яткою. Проте поняття "джерело інформації" і "історичне джерело", які не є ідентичними, продовжує автор, за своїм змістом ширше, ніж поняття "документ" [26].

У культурології документ - це "будь-який створений людиною матеріальний об'єкт, у якому уречевилася людська думка, тобто будь-який матеріальний об'єкт "другої природи" (аркуш паперу, книга, колесо, паперовий ландшафт)" [20].

Археографія направлена на оприлюднення тієї частини джерел, що складають у своїй більшості текстові документи.

У джерелознавстві документи складають лише частину об'єктів, що досліджуються. У цьому відношенні термін "документ" є полісемічним.

У посібниках з соціальної комунікації "документ" подається як "стабільний речовинний об'єкт, призначений для використання в смисловій комунікації як завершене повідомлення".

У науках документно-інформаційного циклу також можна знайти різні визначення цього поняття. Так, в традиційному документознавстві, як зазначав у 1995 р. в своїй монографії проф. С.Г.Кулешов, "документ - це текст (як логічна послідовність мовних чи мовних та немовних знаків) зафіксований на речовому виробі, основною функцією якого є збереження, та розповсюдження інформації у просторі та часі" [18].

В архівознавстві стало відоме його найширше трактування - "матеріальний об'єкт, що містить у собі інформацію про розумову діяльність, незалежно від її походження (створений людиною чи природний об'єкт)" [34]. Це визначення дефініції дало можливість зараховувати до документів, наприклад, твори живописців і скульпторів, оскільки ці роботи теж досить вдало закріплюють інформацію про розумову діяльність людини.

В інформатиці можна зустріти таке визначення документа: "матеріальний носій, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлену встановленим чином і таку, що має відповідно до чинного законодавства правове значення" [23].

У бібліотечній справі документ - "це об'єкт, створений із метою передачі повідомлення способами, що гарантують його отримання завдяки своїй інформаційній природі" [20]. Для бібліографів документ останнім часом став узагальнюючим терміном для позначення всіх видів одиниць зберігання (творів друку, а також неопублікованих, аудіовізуальних та інших джерел інформації) й замінив для них застарілу назву - "книжково-журнальна продукція".

У суспільній практиці, як правило, уживання терміна "документ" асоціюється, по-перше, з паспортом, дипломом, свідоцтвом, посвідченням тощо, по-друге, вживаємо його, коли маємо справу з наказами, розпорядчими актами, стандартами, правилами, службовим листуванням, в третю чергу його застосовують для позначення історичного джерела та як свідчення чи доказ якоїсь дії, учинку. І лише в останню чергу, з певними попередніми поясненнями, зверненням до історичних аналогів, зазначає проф. Н.Б. Зінов'єва, як документ розглядають як книгу. Звідси й випливає основний термінологічний дисонанс в бібліографознавстві та документознавстві - двох гілках гуманітарної науки, які мають один об'єкт вивчення - документ [16].