Винайдення паперу

Папір, як основний сучасний матеріал для друкування, був винайдений Цай Лунем у II ст. до н.е. на Далекому Сході в Китаї [22].

Тамтешні народи в древні часи писали на листях бамбуку чи на шматках шовку. Але, оскільки шовк дорого коштував, а бамбук був важким, користуватись ними було незручно. Тоді й було запропоновано використати деревну кору та ганчір'я як сировину для виготовлення нового волокнистого матеріалу - паперу, більш дешевшого й зручнішого. В 105р. Цай Лунь вдосконалив технологію виготовлення паперу, додавши в суміш нові компоненти.

Лише в III ст. н.е. папір проникнув у Корею, Японію та сусідні східні країни. У 751 р., коли араби завоювали Самарканд, намісник багдадського халіфа побудував там першу паперову фабрику. Незабаром "самаркандський папір" одержав популярність у всіх країнах Сходу.

Слідом за Самаркандом папір почали робити в інших містах арабського халіфату в Сирії та Єгипті. Головним центром вивозу паперу в Європу став Дамаск (у середні сторіччя папір називали "дамаський лист"). З Єгипту, по північному берегу Африки, через Марокко, виробництво паперу в XII ст. розпочали країни Західної Європи: Іспанія та Сицилія, які знаходились під владою арабів.

У XIII ст. папір потрапив до Італії, яка вела велику торгівлю з іншими країнами Європи. Із Італії готовий папір почали вивозити до Південної Франції, в Німеччину, і далі в Польщу та Чехію. Із Іспанії папір вивозили на північ Франції, в Англію та Скандинавські країни.

Відомо близька 600 видів паперу. З середини II ст. й до кінця XVIII в. виготовляли папір з бавовняного ганчір'я ручним способом. Промите і розмелене з домішкою води на особливих млинах ганчір'я зразу ж перетворювалось в тістоподібну масу. Цю масу зачерпували з чана й виливали тонким шаром на спеціальне сито, що складалось з залізних дротиків. Частина паперової рідини направлялась через отвори сита, а паперова маса, що залишалась, затягувала сито суцільною плівкою. Цю плівку витрушували з сита, віджимали надлишки води під пресом і просушували. На папері, виготовленому ручним способом, на світлі видно нитки сита - "філіграні".

У наступні століття в технологію виготовлення паперу було внесено ряд удосконалень. Так, для полегшення всмоктування чорнил, паперові аркуші стали покривати різними речовинами. Покращився й спосіб "вимокування" волокон для більшої його міцності.

З кінця XIII ст. на папері європейського виробництва починають з'являтися так звані "водяні знаки". Спочатку це були контурні малюнки, що зображували фабричну марку. Більш пізніше на них стали відображувати рік виготовлення паперу та ім'я власника.

Процес виготовлення паперу та сировина для нього коштували значно менше, ніж шкіра тварин та вироблення із неї пергаменту. Разом з тим широке використання паперу в Європі почалося не відразу. Ще довгий час його вважали не таким міцним як пергамент і не вірили в можливість

його тривалого зберігання. Німецький імператор Фрідріх II взагалі заборонив застосовувати папір для офіційних документів.

У кінці XIV ст. папір вже став широко використовуватись для документів і кодексів, а в XV ст. він успішно конкурував з пергаментом і в решті-решт його витіснив. Тим більше, що, незважаючи на використання пергаменту як матеріальної основи рукописних документів, до появи паперу в Європі існувала гостра потреба в матеріалі для письма. На Русі використання цього матеріалу розпочалося з XIV ст. Спочатку папір завозився з країн західної Європи й лише в XVII ст. за царювання Івана Грозного "паперовий млин" було побудовано біля Москва.