3.4. Моделювання медико-біологічних процесів . Поняття системи

Сучасна наука при вивченні складних явищ та об’єктів використовує поняття системи. Об’єкт дослідження не може характеризуватися якоюсь однією ознакою. У його описі одночасно враховуються багато невід’ємних властивостей. Навіть якщо досліджується не весь комплексний об’єкт, а лише його частина, сучасний системний підхід вимагає залучення усього спектра властивостей. Довільний фрагмент комплексу доводиться розглядати не ізольовано, а в багаточисельних суперечливих взаємозв’язках і, що важливо, у різних можливих ситуаціях.

Такий підхід є дуже доречним при розгляді фундаментальних задач медицини. Як правило, кожна з таких медичних проблем характеризується множиною взаємопов’язаних факторів(ознак, показників, аналізів), яким властива мінливість залежно від обставин, та й зрештою від часу.

Живий організм не є простим конгломератом органів. Його функціонування, як будь-якої системи, залежить від природи й особливостей зв’язків її складових частин. Із словом «система» мі зіштовхуємося постійно: сонячна система, людина, нервова система, серцево-судинна система, система травлення. До якої б області мі не звернулися – усюди системи! Здавалося б, найпростіший вихід – розглянути якщо не всі, те більшість з так називаних «реальних» систем, і знайти, що ж у них загальне. Які взагалі можуть бути загальні властивості у зовсім різних систем?

Перше, на що звертається увага у всіх цих варіантах вживання терміна «система» є те, що ми маємо справу із деякою упорядкованою множиною елементів і наявність зв’язків між цими елементами, зовнішнім «середовищем» та системами більш високого порядку. Отже, можна сказати, що система – це інтегроване ціле, що складається з множини елементів, взаємозалежних між собою і виконуючих певну функцією.

Система в цілому якісно відрізняється від суми складових її частин і має властивості, яких немає у її елементів. Причому важливо, що ці нові властивості визначаються саме взаємозв’язком між елементами.