Класифікація баз даних

За технологією обробки даних бази даних класифікують на:

Централізовану базу даних, що зберігається в пам’яті однієї обчислювальної системи, якщо ця обчислювальна система є компонентом мережі комп’ютерів і можливий розподілений доступ до такої бази. Такий спосіб використання баз даних часто застосовують у локальних мережах ПК.

Розподілену базу даних, що складається з декількох, можливо пересічних або навіть дублюючих один одного частин, які зберігаються в пам’яті різних комп’ютерів обчислювальної мережі. Робота з такою базою здійснюється за допомогою системи керування розподіленою базою даних (СУРБД).

Життєвий цикл довільного програмного продукту, в тому числі і СУБД, складається в загальному випадку із таких стадій: проектування, реалізація, експлуатація. Найважливішим фактором у життєвому циклі додатка, що працює з базою даних, є стадія проектування. Від того, наскільки ретельно продумана структура бази даних, наскільки чітко означені зв’язки між її елементами залежить продуктивність системи.

Централізація обробки інформації дозволила усунути такі недоліки традиційних комп’ютерних систем, як незв’язаність, непогодженість і надмірність даних. По мірі росту баз даних і особливо при їхньому використанні в територіально-розділених організаціях з’являються інші проблеми. Так, для централізованої СУБД, що знаходиться у вузлі телекомунікаційної мережі, за допомогою якої різні підрозділи організації одержують доступ до даних, з ростом обсягу інформації та кількості транзакцій виникають наступні труднощі: великий потік обмінів даними; низька надійність; низька загальна продуктивність і великі витрати на розробку.

Хоча в централізованій базі даних легше забезпечити безпеку, цілісність і несуперечність інформації при відновленнях, перераховані проблеми створюють визначені труднощі. Як можливе вирішення цих проблем передбачається децентралізація даних. При децентралізації досягається більш високий ступінь одночасності обробки внаслідок розподілу навантаження; поліпшене використання даних на місцях при виконанні вилучених (дистанційних) запитів; менші витрати; простота керування.

Відповідно до способу доступу до даних бази даних класифікують на бази даних з локальним доступом і бази даних з вилученим доступом (типу мережа).

Системи централізованих баз даних з мережним доступом припускають різні архітектури подібних систем: файл-сервер; клієнт-сервер.

Файл-сервер. Архітектура таких систем БД із мережним доступом припускає виділення однієї з машин мережі в якості центральної (сервер-файлів). На такій машині зберігається спільно використовувана централізована БД. Всі інші машини мережі виконують функції робочих станцій, за допомогою яких підтримується доступ користувальницької системи до централізованої бази даних. Файли бази даних відповідно до користувальницьких запитів передаються на робочі станції, де в основному і виробляється обробка. При великій інтенсивності доступу до тих самих даних продуктивність інформаційної системи падає. Користувачі можуть створювати також на робочих станціях локальні БД, що використовуються ними монопольно.

Клієнт-сервер. У цій концепції мається на увазі, що крім збереження централізованої бази даних центральна машина (сервер бази даних) повинна забезпечувати виконання основного обсягу обробки даних. Запит на дані, що видаються клієнтом (робочою станцією), породжує пошук і витяг даних на сервері. Витягнуті дані (але не файли) транспортуються по мережі від сервера до клієнта. Специфікою архітектури клієнт-сервер є використання мови запитів SQL.

Добре спроектована БД:

• задовольняє всім вимогам споживачів до вмісту та до продуктивності БД;

• гарантує несуперечливість та цілісність даних.

• забезпечує природне, легке для сприйняття структурування інформації.

При проектуванні таблиць потрібно означити їх атрибути та деякі правила, що обмежують можливість введення споживачем неправильних значень.

Основні кроки проектування БД:

• визначити інформаційні потреби БД;

• проаналізувати об’єкти, що потрібно промоделювати в БД.

• визначити атрибути, які ідентифікують кожен об’єкт.

• визначити правила, які будуть підтримувати цілісність даних.

• встановити зв’язки між об’єктами, провести нормалізацію таблиць.

• вирішити питання щодо надійності даних та їхнього збереження.