Поштові адреси та структура електронного листа.

Поштова адреса складається з таких елементів як: назва поштової скриньки, яку переважно називають іменем користувача; @ (знак комерційного at,«вухо» або «собачка»); ім’я вузла.

Справа від символа @ записується IР-адреса комп’ютера, на якому розміщується поштове відділення абонента, і ця адреса формується так, як довільне доменне ім’я в Інтернеті. Зліва від символа @ записується ім’я абонента. Наприклад, nmu@kiev.mail – зразок типової адреси, де nmu – ім’я поштової скриньки, kiev.mail – ім’я вузла.

Адреси поштових скриньок можуть містити наступні символи: букви, цифри, деякі інші знаки(крапка, символ підкреслення). Як правило, регістр букв (великі чи маленькі) в адресах електронної пошти не має значення. Наприклад, NmU@KiEv.mAiL i nmu@kiev.mail – це та сама адреса.

Електронний лист складається із заголовка і власне повідомлення. Заголовок знаходиться у верхній частині кожного листа, причому він відділяється від основного тексту порожнім рядком. Лист може містити в заголовку такі рядки:

subject: тема повідомлення (необов’язковий, але бажаний);

to: перелік отримувачів повідомлення (вказується хоча б один);

cc: перелік одержувачів копії повідомлення (необов’язковий);

Bcc: додатковий список одержувачів копії повідомлення; імена цих одержувачів не пересилаються разом з повідомленням (необов’язковий);

From: адреса автора повідомлення (формується автоматично, обов’язковий);

Reply-To: зворотна адреса, на яку потрібно відправити відповідь, якщо ця адреса відрізняється від рядка From (необов’язковий);

Date: час і дата відправлення повідомлення (формується автоматично, обов’язковий);

Expires: дата, після якої повідомлення втрачає актуальність (необов’язковий);

Message-ID: унікальний ідентифікатор для повідомлення (генерується машиною автоматично);

Lines: кількість текстових рядків в повідомленні.

Основний текст листа може містити додатки у вигляді окремих файлів із графічними зображеннями, звуковими фрагментами, мелодіями, програмами. Ці додатки разом із основним текстом кодуються як текстові повідомлення незалежно від формату і передаються далі згідно вказаної адреси.

Для забезпечення користувачів можливостями Internet використовуються спеціальні програми, що функціонують на комп’ютерах мережі. При цьому для забезпечення будь-якого сервісу, наприклад, WWW, FTP чи інших, завжди необхідні дві програми. Одна – програма-сервер – займається одержанням, опрацюванням, збереженням і передачею інформації на запит інших комп’ютерів, інша – програма-клієнт – встановлюється на комп’ютері користувача (робочій станції) і призначена для відправлення запитів на сервер, одержання і відображення інформації на комп’ютері користувача.

Наприклад, WWW-сервер зберігає Web-сторінки і підтримує спеціальний протокол передачі гіпертекстів (HTTP) для подорожей Всесвітньою павутиною. Клієнтом для WWW-сервера є програма перегляду Web-сторінок. Сервером також називається комп’ютер, на якому працюють програми, що забезпечують доступ до мережевих ресурсів. Сервери, як правило, мають великі ресурси (апаратні, програмні, інформаційні), які можуть бути виділені для користування в мережі, і знаходяться в постійно робочому стані, забезпечуючи передачу даних.

Для того, щоб програма-клієнт знала, з якою програмою-сервером вона працює, використовуються так звані порти. Порт в Internet – це число, яке зв’язує програми в мережі. При роботі в Internet робоча станція відсилає на вузол мережі (сайт) номер порта, який вказує на те, яку програму-сервер слід запустити. В більшості випадків номер порта задано в програмі-клієнті і користувачеві не обов’язково його знати.