2. Модель зміни концентрації лікарського препарату в крові пацієнта

Вона описує зміну з часом розподілення введених у організм препаратів.

Терапевтичний ефект залежить від концентрації С препарату в організмі (у хворому органі) і часу t, доки він знаходиться в потрібній концентрації.

Задачею лікаря є вибір:

• дози;

• шляху введення;

• періодичності введення з метою забезпечення необхідної для досягнення терапевтичного ефекту концентрації при мінімальній побічній дії.

Із фізіології відомо, що концентрація препарату в органі-мішені може залежати від ряду процесів:

• всмоктування препарату в кровоносне русло;

• транспортування препарату з крові в орган;

• транспортування препарату з органу в кров;

• виділення препарату з крові нирками або печінкою.

Ці процеси можна представити у вигляді блок-схеми:

Рис. 39. Блок-схема

Розглянемо найпростіший випадок зміни концентрації препарату в організмі (органі-мішені).

Нехай виведення лікарської речовини описується нелінійними функціями (у найпростішому випадку це – exp ): , де С₀ — початкова концентрація лікарського препарату (прийнята доза ліків), k – коефіцієнт, враховуючий природу лікарського препарату, t – час. Якщо С* – max нешкідлива концентрація, яка забезпечує терапевтичний ефект, а С_min – мінімальна концентрація, яка забезпечує терапевтичний ефект, то концентрація лікарської речовини повинна лежати у межах:

С_min ≤ C(t) ≤ С*

Концентрація в кожний момент часу залежить від двох чинників: швидкості виведення і швидкості введення. Для створення в крові оптимальної концентрації необхідно вводити додаткову дозу у кожен момент часу (t₁, t₂, …), коли C(t) стає рівною С_min , як це показано на рисунку 61.

Рис. 40. Зміна концентрації з часом