Види кодів

Кодування – це процес віднесення індивідуального об’єкта до певного класу, або до набору класів у випадку багатоосьової класифікації. У більшості класифікацій, класи позначені кодами. Кодування, фактично, – це інтерпретація різних властивостей об’єкта. Коди можуть бути позначені числами, літерами, або і тим і іншим. Нижче наведені різні види кодів.

Числові коди можуть надаватися послідовно. Це означає, що кожен новий клас отримує наступне невикористане число. Перевага в тому, що можуть бути легко додані нові класи. Проте, вони можуть надаватися й випадковим чином, щоб уникати наявності будь-якої конкретної інформації, прихованої у коді.

Мнемонічний код формується з одного або кількох символів класу. Це допомагає користувачам запам’ятовувати коди. Однак, для класифікацій з багатьма класами це може привести або до довгих кодів, або до кодів, не схожих з рубриками класу. Таким чином, мнемонічні коди в цілому використовуються для обмежених списків класів. Наприклад, лікарняні відділення часто позначаються мнемонічними кодами.

Ієрархічні коди формуються, розширюючи існуючий код на один або більшу кількість додаткових символів для кожного додаткового рівня деталізації. Ієрархічний код несе інформацію щодо рівня деталізації спорідненого класу і щодо ієрархічних зв’язків з його родовим (батьківським) класом. Такий спосіб кодування подібний до структури ієрархічних баз даних, з більш загальним класом (батьками) на вищому рівні, і більш дрібними класами (дітьми) на нижчих рівнях. Це означає, що дані можуть бути відновленими, використовуючи ієрархічні коди на деякому рівні, навіть, коли на більш низьких рівнях зроблені істотні продовження або модифікації.

Коди зіставлення – це складені коди, що складаються із частин (сегментів). Кожен сегмент характеризує пов’язаний з ним клас. У ICPC, наприклад, діагностичний код сформований із використанням коду, що складається з однієї літери алфавіту (мнемонічний код для трактування) і двозначним числом. Наприклад, усі коди із символом «D» пов’язані з процесом травлення, а всі коди, що починаються з «N», описують порушення нервової системи.

Інший приклад – це класифікація медичних процедур, яка використовує упорядковані принципи: дія, устаткування (обладнання), мета (ціль) і анатомічне положення (див. рис. 17). Комбінація 100 анатомічних положень з 20-ма різними діями, 10-ма різними інструментами і 5-ма різними цілями приводить до системи класифікації з потужністю у 100.000 класів і кодів. Єдиний спосіб справитися з цим сплеском полягає у використанні комбінаційного коду. Використовуючи комбінаційний шестизначний цифровий код, що складається з чотирьох частин (сегментів), які описують: дії (дві цифри), обладнання (дві цифри), мету (одна цифра) і анатомічний положення (одна цифра) відповідно; служби кодування мають розрізняти тільки 135 кодів, з яких можуть генеруватися 100.000 комбінацій. Критерії диференціювання зазначені між прямокутниками.

Рис. 10. Приклад багаторівневої класифікації медичних процедур.

У кодах доповнення значення 2 використовуються в якості представлення елемента даних або класу. Точно так само, як у комбінаційному коді, можуть кодуватися кілька характеристик. У даному випадку, тільки одне число замість сегмента використовується як код для кожної характеристики. Це легко ілюструється, якщо ми кодуємо присутність або відсутність факторів ризику, як наприклад:

2⁰ = 1 для курців/0 для некурящих,

2¹ = 2 для людей з надлишковою масою тіла/0 без надлишкової маси,

2² = 4 для збільшеного холестерину/0 без збільшеного холестерину.

Використовуючи коди від 1 до 7, ми можемо скласти всі три фактори ризику, згадані вище. Курець, що важить більше норми, але без збільшеного рівня холестерину, кодується як 3, а некурящий, що важить більше норми і має збільшений рівень холестерину кодується як 6.

Таксономія – це теоретичне вивчення класифікації, у тому числі її основних принципів, процедур, і правил. Таксономія термін, відомий з роботи Ліннаеуса з класифікації біологічних організмів. Цей термін також використовується, щоб позначити кінцевий продукт таксономічного процесу і тому часто синонімічний із класифікацією. Ми будемо використовувати термін таксономія для першого визначення: наука класифікації. Термін класифікація використовується для кінцевого продукту процесу.

Таксономія займається науковими основами класифікації взагалі. Всі об’єкти групи в сукупності мають деякі особливості, тобто, вони потрапляють у межі групи. Усі ссавці формують одну групу, до якої належать люди, коти й кити.

Група може підрозділятися на підставі іншої характеристики або ознаки (аспекту). Лев, тигр і кіт, усі належать до групи (сімейства) котячих. У системі класифікації хвороб, наприклад ICD-9, класифікація і розподілення здійснюється шляхом групуванням хвороб по системах організму або за етіологією.

Різні «глави» (головні категорії хвороби або етіологічні категорії) ICD-9 розподілені на групи, групи поділяються на тризначні класи, і так далі.

Нозологія визначається як наука класифікації хвороб. Тому нозологічні дослідження зазвичай включають у вивчення симптомів, синдромів, порушень і ушкоджень, а також самої хвороби. Тому було б більш зручним, визначити нозологію як науку класифікації діагностичних умов, тобто, систематику діагностичних умов.

Збільшення інформаційних потреб галузі охорони здоров’я висвітлило багато нозологічних проблем. Здається, що розширення діагностичного словника протягом минулого століття не відповідає розробкам точної мови позначень для опису відносин між діагностичними умовами. Хоча мови позначень, як наприклад хвороба, порушення і синдром широко використовуються, є певна невизначеність щодо їхнього відповідного значення. Мова позначень для опису нозологічних зв’язків є або відчуттям недоліку, або невикористаності.

На відміну від нозології, нозографія – це наука про опис хвороб. Різниця між визначенням і описом хвороби: визначення хвороби дає тільки істотні характеристики хвороби, тоді як опис включає випадкові характеристики, тобто характеристики, що емпірично співвідносяться із сутністю хвороби, як наприклад так звані критерії класифікації ревматичного артриту американською асоціацією ревматизму (ARA – American Rheumatism Association) (див. табл. 16). У цьому визначенні відсутні істотні характеристики; усі характеристики випадкові. Цей вид визначення, у якому використовується набір випадкових характеристик, називається багатокатегорійним. Ймовірно, істотну характеристику ревматичного артриту медична наука ще не знайшла.

Таблиця 14. Критерії ARA для Класифікації Ревматичного Артриту, 1987.

Примітка: Як мінімум чотири із семи критеріїв повинні виконуватися.