Передача інформації. Схема передачі інформації. Відправник, канал, і одержувач

Всі ситуації комунікації передбачають наявність відправника інформації, одержувача її та каналу передачі. Між деяким відправником S й одержувачем R завжди є канал передачі T, через який проходить повідомлення (рис. 1).

Рис. 1. Загальна схема передачі інформації

Повідомлення можуть бути передані по різному (різним способом, різним алфавітом). Щоб інформацію більш економно і точно передати по каналам зв’язку, її треба відповідним чином закодувати. Повідомлення, яке закодували певним чином, приймає вигляд сигналів – носіїв інформації, що проходять по каналу. При переході до приймача, сигнали повинні прийняти знову загальноприйнятий вигляд. З цією метою сигнали проходять повз пристрій декодування, приймаючи форму, зручну для абонента.

• У житті ми, як правило, оцінюємо одержані відомості із змістовної сторони: нові відомості сприймаємо не як визначену кількість інформації, а як новий зміст.

• У техніці зв’язку кожному повідомленню, що передається, ставиться у відповідність комбінація сигналів, яка називається кодом, а сама операція переводу повідомлення у послідовність різних сигналів є кодуванням повідомлення. Зворотній процес перетворення комбінації сигналів у повідомлення називається декодуванням.

Звичайна людська мова, азбука Морзе, нотна грамота, малюнки є прикладом систем кодування даних. Своя система існує і в обчислювальній техніці. Вона основана на використанні двійкової системи числення, коли для подання інформації використовуються дві цифри: 0 та 1. Ці цифри називаються двійковими цифрами, або бітами. Таке подання є досить зручним: по-перше, одним бітом можна закодувати одне з двох понять: так (1) або ні (0); по-друге, один біт легко подати у вигляді сигналів різної фізичної природи: намагнічено (1) – не намагнічено (0); є струм (1) – немає струму (0); високий рівень напруги (1) – низький рівень напруги (0).

Найчастіше, люди, які посилають або отримують повідомлення, зацікавлені безпосередньо в повідомленні, а не в носії повідомлення або маршруті, який подолає повідомлення, щоб досягти одержувача. Наприклад, для телефонної розмови лікаря з пацієнтом не має ніякого значення чи передається сигнал, що несе повідомлення, через супутник або кабель. Зробимо ескіз загальної ситуації відправника, одержувача і каналу передачі. Така ситуація доречна для комунікацій між хворим і лікарем, з метою обміну важливими даними, медичними зображеннями або біологічними сигналами. Крім того, маючи справу зі збором даних і їхньою передачею, потрібно зазначити, що всі дані в охороні здоров’я мають джерело або відправника (звичайно хворий) і одержувача (звичайно лікар). Без передачі дані не зможуть досягти одержувача й не можуть бути інтерпретованими.

Середовище, в якому відбувається поширення сигналу, що несе інформацію, називається каналом звязку(передачі). Найбільш типові і добре відомі канали зв’язку подано в таблиці 1.

Таблиця 1. Типи сигналів і каналів звязку.

Відправник передає сигнал s; під час передачі він проходить через канал передачі, в результаті чого відбувається накладення на сигнал s шуму n, таким чином, що на вузлі одержувача маємо суміш m = s + n.

Якщо ми узагальнимо різні ситуації, у яких залучені відправник S, канал T і одержувач R, ми можемо розрізнити п’ять різних конфігурацій S, R і T.

1. S  R (Одностороння комунікація)

Це ситуація односторонньої передачі, у якій відомі і відправник, і одержувач і у якій одержувач зацікавлений у повідомленні безпосередньо. Канал передачі не приймається до уваги. Прикладом вищезазначеної передачі є вислуховування серця (S – це серце; s – це виразний звук, який генерується скороченням клапанів серця й серцевих шумів; n міг би бути диханням пацієнта (чи лікаря) або шумом у кімнаті; R – це стетоскоп та вуха; і T – це повітря між серцем і перетворювачем).

2. S  R (двоспрямована комунікація)

Це конфігурація двоспрямованої комунікації. Тут, знову ж таки, відомі відправник й одержувач, але тільки одержувач зацікавлений у повідомленні, яке передається відправником. Прикладом є розмова між хворим й лікарем, з приводу історії хвороби (S – це хворий, що відповідає на питання лікаря; s – це сама розповідь; n – це шум від зайвих чи неправильно зрозумілих слів; R – це лікар, який як слухає, так і задає питання; і T – це канал між голосом й вухами як хворого, так й лікаря.

3. S = R (відправник – це одержувач)

У цій ситуації, відправник й одержувач – це один пристрій. У типових ситуаціях, ми зацікавлені не в повідомленні як такому, а в каналі передачі, що є об’єднаним одержувача та відправника. Наприклад – ультразвук, що генерується масивом п’єзоелектричних кристалів і луни, що отримано від границь тканин (S – це сигнали, що посилається ультразвуком в тканину; s – це надзвукова хвиля декількох мегагерців, що генерується кристалами; n спотворення відображення, отримане від інших тканин; R – це такі ж кристали, які генерували надзвукову хвилю, і які зараз отримують луну; і T – це канал між кристалами через тканину й назад до таких же кристалів).

4. S  ? (немає одержувача)

У цій ситуації одержувач не присутній, або не звертає увагу, або не має ніякого правильного перетворювача. Це трапляється, наприклад, у випадках невиявлення всіх симптомів, що супроводжують хворобу (напр., у випадку генерації серцем екстрасистолів, які не виявлені).

5. ?  R (немає відправника)

Це типова ситуація в медицині, у якій симптоми виявлені, але причина симптомів все ще невідома. Наприклад, спостереження відхилення значень в хімії крові без можливості стеження за органом, що викликає відхилення.