3. Обговорення проблем з точки зору Співтовариства

Якщо внутрішній ринок стає реальністю, постачальник послуг не повинен мати сумніву щодо законодавства, яке застосовується до міжрегіонального біз­несу. При цьому треба мати на увазі два складові фактори: захист правоволо-

Рада Європи. Серії європейських договорів, № 153.

171

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України

дільців повинен бути надійним, а послуги надаватися з максимальною еконо­мічною ефективністю.

Законом застосування має бути закон держави-члена, від якої походять по­слуги. Але при цьому закони держав-членів мали б бути узгодженими, щоб за­побігти відхиленням у торгівлі та щодо захисту правоволодільців. Традиційні правила країни з урахуванням різних змін, що сталися б у трансляційному ланцюгу, могли б узгоджуватися. Досвід покаже, чи ця модель може бути за­стосовною до використання прав постачальником послуг. Цей підхід взято з Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію.

Що стосується первинної трансляції, то Директива про ефірне мовлення че­рез супутник і кабельну ретрансляцію має справу тільки з супутниковим мов­ленням; питання щодо суперечності законів у разі земного мовлення або кабе­льної ретрансляції є справою держав-членів і можуть значно відрізнятися, що могло б створити перешкоди на внутрішньому ринку.

Щодо цифрового «розповсюдження» типу від точки до точки, то це питання подібне до випадку супутникової трансляції. Те, що послуги стануть доступни­ми в одній державі-члені, може мати наслідки в іншій, наприклад, поточна відеопослуга в одній державі-члені могла б практично бути доступною і в інших державах-членах.

Пропонування подібних послуг має бути врегульовано чіткими правилами ав­торського права і суміжних прав. Тут, як і будь-де, основний принцип має бути таким, що закон про застосування є законом держави-члена, з якої походять по­слуги. Та в сфері інтелектуальної власності цей принцип може застосовуватися тільки тоді, якщо існує узгодження відповідних прав водночас.

На міжнародному рівні пріоритет має надаватися узгодженню правил про захист авторського права і суміжних прав, які забезпечують високий рівень за­хисту. Конвенція Ради Європи встановлює важливий прецедент щодо застосу­вання закону країни, з чиєї території здійснюється мовлення. Це відповідає Бернській конвенції (Паризький акт 1971 р.) і Римській конвенції 1961 р.

Звісно, подібне вирішення у світовому масштабі було б бажане, але це стане можливим лише тоді, коли існуватиме відповідна угода з авторського права і суміжних прав, яка забезпечуватиме високий рівень захисту і достатні межі узгодження. Звісно, нині такої угоди не існує.

Правила Співтовариства про застосування зазначеного законодавства були б необхідними. Такі правила могли б існувати паралельно з системами механіз­ мів Директиви про ефірне мовлення через супутник та кабельну ретрансляцію. Акт сповіщення міг би бути визначеним таким же шляхом на базі трансляції, ніж на базі одержання трансляції, яка здійснюється у Співтоваристві за його межами. Інші механізми повинні бути розглянуті або, принаймні, потрібні охо­ ронні статті задля забезпечення захисту прав авторів і володільців суміжних прав. Такий підхід зазначений у Директиві про ефірне мовлення через супут­ ник та кабельну ретрансляцію. j