logo search
Економічна кібернетика

4. Життєвий цикл інформаційної системи. Моделі життєвого циклу

Створення інформаційної системи – це тривалий, трудомісткий та динамічний процес підготовки рішень з усіх питань, пов’язаних з реєстрацією, передаванням, обробкою та використанням даних, розробкою відповідної документації, в якій на різних стадіях і етапах беруть участь спеціалісти різних спеціальностей та кваліфікації.

Життєвий цикл інформаційної системи – це сукупність стадій та етапів, які проходить інформаційна система в своєму розвитку від моменту прийняття рішення про початок створення системи управління до моменту, коли інформаційна система припиняє своє існування (перестає функціонувати). Життєвий цикл інформаційної системи – весь період існування системи від початку розроблення до закінчення її використання та утилізації комплексу засобів автоматизації інформаційної системи.

Економічний об`єкт проходить три стани: початковий, цільовий і кінцевий.Початковий стан є момент виникнення задуму (ідеї), або початок фінансування створення ІС.

Цільовий стан пов`язується з моментом початку фінансування, тобто виконання об`єктом свого призначення.

Кінцевий стан пов`язується з моментом припинення його діяльності у зв`язку з фізичним або моральним старінням, зміни чи перетворення на якісно новий об`єкт.

ГОСТ 34.601–90 визначає такі стадії життєвого циклу:

1) формування вимог до інформаційної системи;

2) розробка концепції інформаційної системи;

3) технічне завдання;

4) ескізний проект;

5) технічний проект;

6) робоча документація;

7) уведення в дію;

8) супроводження інформаційної системи.

Допускається виключати четверту стадію та об’єднувати п’яту й шосту для простих систем, які розроблюються з використанням проектних рішень.

Результати, отримані на попередніх стадіях, є підставою для виконання робіт на наступних.

Модель життєвого циклу – структура, яка включає процеси, дії та завдання, які здійснюються в ході розробки, функціонування та супроводу ІС протягом всього циклу експлуатації.

Відповід­но до цього найбільше поширення отримали такі три моделі ЖЦ:

1. Каскадна модель (70—80-ті роки) передбачає перехід до наступного етапу після повного завершення робіт на попередньому етапі і характеризується чітким поділом даних і процесів їх опрацювання.

2. Поетапна модель з проміжним контролем (80—85-ті роки) — ітераційна модель розробки з циклами зворотного зв’язку між етапами. Перевага такої моделі — в тому, що міжетапні коригування забезпечують меншу трудомісткість порівняно з каскадною моделлю; з іншого боку, час життя кожного з етапів розтягується на весь період розробки.

3. Спіральна модель (86—90-ті роки) — загострює увагу на початкових етапах ЖЦ: аналізі вимог, проектуванні специфікацій, попередньому й детальному проектуванні. На цих етапах перевіряється і обгрунтовується реалізовуваність технічних рішень створенням прототипів. Кожний виток спіралі відповідає поетапній моделі створення фрагмента або версії системи, на ньому уточнюються цілі й характеристики проекту, визначається його якість, плануються роботи наступного витка спіралі. Таким чином поглиблюються і послідовно конкретизуються деталі проекту і в результаті обирається обґрунтований варіант, який доводиться до реалізації. Фахівці відзначають такі переваги спіральної моделі:

Білет №29